Америка. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
і пана Пол-лундера. Втім, перед велетенською постаттю Ґріна – до Пол-лундерових розмірів Карл власне щойно звик, – що поволі виростала перед ними, спускаючись східцями, у Карла розчинилася будь-яка надія якось звільнити пана Поллундера від цього чоловіка.
Пан Ґрін зустрів їх дуже поквапливо, так ніби належало чимало надолужити, взяв пана Поллундера за лікоть, а Карла з Кларою пропхав поперед себе до їдальні, що, передусім завдяки квітам на столі, які напівздіймалися з оберемків свіжого листя, виглядала дуже святково і тому подвійно змушувала пошкодувати про присутність перешкоди в особі пана Ґріна. Не встиг іще Карл, чекаючи при столі, доки посідають решта, втішитися, що великі скляні двері в сад залишаться відчинені, бо крізь них, мов до альтанки, долинали сильні пахощі, як пан Ґрін, сопучи, вже заходився їх зачиняти, нахилився до нижньої засувки, потягнувся до верхньої, і все це так по-молодечому прудко, що прислужникові, який кинувся був допомагати, вже не було що там робити. Першими словами пана Ґріна за столом були вирази здивування, як це Карлові вдалося дістати дядьків дозвіл на ці відвідини. Підносячи до рота ложку за ложкою, повні юшки, він узявся витлумачувати направо Кларі, а наліво пану Поллундеру, чому він так дивується, і як дядько чуває над Карлом, і яка велика дядькова любов до Карла, так що її ледве вже можна назвати просто любов’ю дядька.
«Не досить, що він непотрібно сюди втручається, то ще й пхає свого носа між мною і дядьком», – думав Карл і не міг проковтнути ані ложки золотистої юшки. А тоді не захотів, щоби помітили, який він невдоволений, і взявся німо вливати в себе ту юшку.
Вечеря тяглася поволі, як тортури. Лише пан Ґрін і, можливо, ще й Клара були жваві й вряди-годи знаходили нагоду коротенько засміятися. Пан Поллундер лише кілька разів долучився до розмови, коли пан Ґрін заводив мову про справи. Втім, скоро він припинив і ці розмови, і пан Ґрін знову і знову мусив заставати його зненацька. До речі, йому залежало на тому, – і тоді сталося так, що Кларі довелося звернути увагу Карлові, який прислухався, ніби зачув якусь небезпеку, що печеня вже перед ним і що він на вечері, – аби наголосити, що він від початку не мав наміру складати цей несподіваний візит. Бо навіть якщо справа, про яку ще слід було поговорити, і була особливо пильна, то принаймні найважливіше можна було обговорити сьогодні в місті, а другорядніше залишити на завтра чи ще колись. А так він справді начебто був у пана Поллундера ще задовго до кінця робочого дня, проте не застав його, тож був змушений зателефонувати додому, що не ночуватиме там, і виїхати сюди.
– В такому разі я змушений попросити вибачення, – сказав Карл голосно, перш ніж у когось з’явився час відповісти, – бо це я завинив у тому, що пан Поллундер покинув сьогодні свої справи раніше, тому мені дуже прикро.
Пан Поллундер прикрив велику частину лиця серветкою, а Клара хоч і усміхалася, однак то не був співчутливий усміх, а такий, що мав намір якось на нього вплинути.
– Не треба жодних перепросин, – сказав пан Ґрін, який гострими розтинами саме розбирав на частини