Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки. Народное творчествоЧитать онлайн книгу.
поправився і став схожий на нормальну людину. Коли основа парчі була готова, Вачаган сказав жерцю:
– Ми не можемо далі працювати у напівтемряві. Накажи принести нам вогню.
Жрець виконав прохання Вачагана і приніс смолоскип та кілька світильників.
Побачивши Вачагана, освітленого з ніг до голови, Вагінак голосно скрикнув і впав на землю.
– Що з ним? – здивувався жрець.
– Блиск смолоскипа засліпив його, пане. Він прийде до тями і спокійно буде працювати, – з поклоном сказав Вачаган, і жрець пішов.
Скоро парча була готова. Вона сяяла і переливалась усіма кольорами веселки. По краях тонкого візерунку Вачаган виткав дрібними буквами історію своєї неволі.
Побачивши чудесну парчу, жрець завмер від захвату.
– Ти дійсно майстер, – милостиво кинув він Вачагану.
– Я тобі говорив, що ця парча буде коштувати в сто разів дорожче від золота. Знай же, що вона коштує ще дорожче! На ній виткані чарівні талісмани. Жаль, що вони не доступні кожному. Прочитати і відгадати їхню таємницю може тільки мудра цариця Анаїт.
Жадібний жрець не відводив очей від чудесної парчі. Він вирішив не показувати її головному жерцю, з тим щоб самому скористатися щедрим прибутком.
Тим часом Анаїт так мудро правила країною, що народ не знав про відсутність Вачагана. Минуло двадцять днів – Вачаган не повернувся. Цариця почала хвилюватися. По ночах вона бачила страшні сни. Собака Вачагана Зангі день і ніч вив, кидався під ноги і тягнув кудись Анаїт за сукню. Кінь Вачагана нічого не їв, іржав, як лоша, що втратило матір. Кури кукурікали, як півні, а півні, замість зорі, співали під вечір фазанячими голосами. Хоробра Анаїт була у відчаї.
Вона розіслала гінців у всі кінці свого царства, та Вачаган зник, як голка в скирті сіна.
Якось уранці їй доповіли про приїзд іноземного купця з товаром.
– Покличте його, – наказала цариця. – Може, він зустрічав на своєму шляху мого чоловіка.
Слуги привели жерця. Він низько вклонився цариці і на срібній таці підніс золоту парчу.
Анаїт поглянула на парчу і запитала:
– Чи не зустрічав ти на своєму шляху царя Вачагана?
– Ні, – відповів жрець.
– Скільки коштує твоя парча?
– Вона в триста разів дорожча, ніж золото. Це ціна роботи майстрів і матеріалу. А моє старання для тебе оціни сама, о мудра царице!
– Це нечувана ціна за парчу.
– Це не проста парча, царице, на ній виткані чарівні талісмани, які виліковують печаль і горе.
– Он як? – здивувалась Анаїт і знову розгорнула парчу.
«Кохана Анаїт, я потрапив у страшне пекло. В ньому я зустрів Вагінака. Той, хто приніс тобі парчу – один з демонів цього пекла. Шукай нас на схід від Перожа під обнесеним стіною храмом. Ліворуч від вівтаря стіна розсувається навпіл. Поспішай, бо нам загрожує смерть. Вачаган».
Серце Анаїт затріпотіло, як спіймана пташка. Знову і знову вона перечитувала страшні слова. Зібравши усі свої сили, Анаїт з усмішкою сказала:
– Так, ти правий! Візерунки