Гелтер Скелтер. Олександр ЗавараЧитать онлайн книгу.
його вже ніхто не наздожене…
Коли ненависна чорнота залишилася позаду, він видихнув із неабияким полегшенням. Як і кожен мешканець гуртожитку, Макс усвідомлював: хоч все навколо відгонить системою і порядком, тут усе одно мають місце притаманні будь-яким установам незбагненні фінансові провалля і хаос. Казали, що лампа на цьому поверсі тухне мало не щодня через якісь проблеми з дротами. Та позбавлятися цієї прикрості ніхто не збирався, бо, як і зазвичай, на це бракувало коштів.
Просуваючись коридором, Макс досить швидко відшукав «палату» під номером двісті сімнадцять. Жодних складностей – розташування кімнат у гуртожитку ідентичне на всіх поверхах, різниця полягає тільки в першій цифрі, що означає номер поверху.
Макс зупинився в проході, вагаючись – стукати в двері чи ні. Природа подібних до нього людей така, що вони уникають бути центром уваги, а ще більше бояться стати об’єктами розіграшів або опинитися в безглуздій ситуації. Дорогою він навіть не замислювався над тим, що запропонована Дарою зустріч може обернутися черговим жартом того ж таки Мафіна. Якого, до речі, він ніде не помітив. Подібне припущення здавалося цілком логічним, тим більш, що під час вечірок в Остапові інколи прокидався трікстер, диявольський клоун, і жертвою його витівок міг опинитися кожен. Одного разу через це Мафіна мало не покалічили технарі, але хлопця це нічому не навчило.
Максим дістав з кишені джинсів мобільний. На дисплеї – 23:28. Похваливши себе хоча б за пунктуальність, хлопець потарабанив пальцями по дверях. Зробив це коротко, щоб не передумати й не чкурнути нагору за черговим коктейлем. Його вже починала мучити спрага, але, якщо чесно, це було скоріш бажання втекти подалі звідси й не повертатися. Кому, як не йому, знати власні приховані страхи й те, як добре вони вміють маскуватися?
Ворота у невідомість відчинила Олена, чи, як вона сама себе воліла називати,– Лана. Найкраща подруга Дари й головна винуватиця того, що та затвердилася в її соціальному прошарку. Одягнена в світлі подерті джинси-бойфренди та зав’язану вузлом над проколотим кульчиком пупком червону картату сорочку, вона спочатку трохи здивувалася, навіть на хвильку підняла густо намазані чорним брови. Та потім її думки, вочевидь, усе розставили по місцях, і Лана запросила гостя до кімнати.
– Заходь,– просто й невимушено проказала вона.– Почувайся як вдома.
Навколо панувала така сама, як на сходах, липка темрява, завдяки чому Макса одразу кинуло в жар. Він знову згадав про ідіотські жарти, та коли його очі призвичаїлися до освітлення, хлопець трохи заспокоївся.
Темряву розсіювали кілька свічок на підлозі, навколо яких сиділи інші гості. Незабаром Макс виявив: світла тут удосталь, щоб роздивитися типову кімнату, де мешкають сучасні дівчата-студентки. Єдиною відмінністю від чоловічих «покоїв» було велике дзеркало на стіні. Усюди валявся різноманітний одяг – від майок із модними принтами до кофтин на випадок прохолодних вечорів. Тутешня шафа, ймовірно, уже вщент забита шматтям,