Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує. Джек КэнфилдЧитать онлайн книгу.
щосили обійняла її. Відтоді я ніколи не питаю, чому погані, божевільні чи веселі речі або щось інше трапляється зі мною. І я точно ніколи не запитаю: «Чому я?» – коли наступного разу в мене зламається машина.
6. Слухай свою маму
Людина, яка чекає, що їй щось підвернеться, може почати з рукавів своєї сорочки.
Моя бабця завжди казала: «Ніколи не зробиш, доки не спробуєш». Потім мама підхопила цю мантру й читала її мені багато разів у дитинстві. Зазвичай за допомогою цих слів вона намагалася примусити зробити щось, чого я не хотіла. Це наче розмахувати перед биком червоною ганчіркою. Хоч мене та фраза і дратувала, але вона засіла в моїй пам’яті.
Багато років по тому мого чоловіка скоротили на роботі, і ми залишилися тільки з моєю зарплатнею. Наша родина мала два доходи, два рахунки та двох дітей, про яких потрібно було піклуватися. Чоловіку виплатили щедру компенсацію, але ті гроші були не вічні. І коли здавалося, що гірше вже бути не може, це сталося – я теж утратила роботу.
Поки мій чоловік оббивав пороги, стукав у двері, телефонував і сканував документи для наступної роботи, я була вдома і щосили намагалася зрозуміти, як отримати якнайбільшу користь із кожного цента. Часто нам було складно зберігати обнадійливе, позитивне ставлення, але ми щосили намагалися.
Одного разу я дістала молоко з холодильника й помітила, що воно трохи тепле. Ми не могли дозволити собі викликати майстра, тому встановили в холодильнику найнижчу температуру, сподіваючись на краще.
Стурбована нашою ситуацією, я намагалася вигадати спосіб, як можна заробити трохи грошей. Згодилася б навіть невелика сума. Може, ми нарешті полагодили б холодильник. Однак що я могла зробити? Я також почала шукати оголошення про роботу, відгукуючись на всі вакансії, які хоч якось мене стосувалися.
Одного дня я зустрілася за ланчем із колишнім колегою, який наполягав, що з мене вийшов би чудовий викладач для комп’ютерних курсів. На своїй останній роботі я активно користувалася текстовими редакторами й на цьому, безперечно, зналася, однак хіба можна продати таку навичку? Хіба люди справді платитимуть мені за те, щоб я їх учила? Єдиний досвід учителювання, яким я могла похизуватися, був у недільній церковній школі. Я згадала мантру своєї мами: «Ніколи не зробиш, доки не спробуєш».
Я не знала, з чого почати. Уклавши нарешті план, спершу я перевірила наявність і вартість приміщень. Забронювавши кімнату, я пішла до торгово-промислової палати й отримала список місцевих підприємств. Удома я набрала їхні адреси на комп’ютері й надрукувала їх на наліпках. Потім зробила буклет, який можна було розіслати поштою, щоб презентувати свої курси. Я сиділа на підлозі в кабінеті, згортала буклети, наклеюючи на них наліпки з адресами та поштові марки. Наступного дня, сидячи у своїй машині перед поштовим відділенням, я помолилась, а потім вийшла й розіслала буклети, хоч