Ім'я вітру. Патрик РотфуссЧитать онлайн книгу.
сказав Хроніст. – Якщо бажаєте, ми можемо відвести на це всю ніч. І кілька годин уранці на додачу.
– Як милостиво, – буркнув Коут. – Ви змусите мене розповісти свою історію за один вечір? Не давши можливості зібратися з думками? Не давши часу на підготовку? – Його вуста стиснулись у тонку риску. – Ні. Йдіть розважатися зі своїм графом. Я так не граю.
Хроніст поспіхом заговорив:
– Якщо ви впевнені, що вам знадобиться…
– Так. – Коут різко, з брязкотом поставив на шинквас пляшку. – Можна впевнено твердити, що мені знадобиться більше часу. А сьогодні ви геть нічого не почуєте. До справжньої історії треба довго готуватися.
Хроніст збентежено насупився та провів пальцями крізь волосся.
– Я міг би приділити вашій історії завтрашній день… – побачивши, як Коут хитає головою, він поступово затих. Помовчавши трохи, він розпочав знову, заговоривши майже собі під ніс. – Якщо я знайду коня в Бедні, то зможу приділити вам увесь завтрашній день, більшу частину ночі й трохи наступного дня. – Він потер собі лоба. – Ненавиджу їздити верхи вночі, але…
– Мені знадобляться три дні, – заявив Коут. – Я в цьому абсолютно впевнений.
Хроніст зблід.
– Але ж… граф.
Коут зневажливо махнув рукою.
– Не буває так, щоб людина розповідала про себе три дні, – твердо відказав Хроніст. – Я розпитував Орена Велсітера. Орена Велсітера, на хвилиночку. Йому вісімдесят років, а пожив він так, що вистачило б на двісті. Якщо взяти до уваги побрехеньки, то п’ятсот. Він шукав мене, – сказав Хроніст із особливим притиском. – Йому знадобилося всього два дні.
– Така моя пропозиція, – просто сказав шинкар. – Я або зроблю це як слід, або не зроблю взагалі.
– Стривайте! – Хроніст раптом просяяв. – Я думав про все це задом наперед, – заявив він і хитнув головою, засуджуючи власну дурість. – Я просто відвідаю графа, а тоді повернуся. Тоді ви зможете витратити стільки часу, скільки заманеться. Я б міг навіть привезти з собою Скарпі.
Коут поглянув на Хроніста з глибокою зневагою.
– Чому ви взагалі гадаєте, ніби я був би тут після вашого повернення? – вражено промовив він. – До речі, чому ви вирішили, ніби можете так просто вийти звідси, знаючи те, що знаєте?
Хроніст застиг.
– Ви… – Він глитнув і заговорив знову. – Ви маєте на увазі, що…
– На цю історію знадобиться три дні, – перебив його Коут. – Починаючи від завтра. Ось що я маю на увазі.
Хроніст заплющив очі та провів рукою по обличчю. Граф, звісно, розлютиться. Хто його зна, як йому тоді повернути собі його ласку. І все ж…
– Якщо це – єдиний для мене спосіб її добути, то я згоден.
– Радий це чути, – шинкар розслабився достатньо, щоб наполовину всміхнутися. – А що, три дні – це справді така вже дивовижа?
Хроністове обличчя знову стало серйозним.
– Три дні – це доволі незвично. Але знов-таки… – Він неначе почасти втратив почуття власної значущості. – Знов-таки, – махнув рукою, ніби показуючи, наскільки безглузді