Ім'я вітру. Патрик РотфуссЧитать онлайн книгу.
на ньому взялися всі ці тріщини? – Показав на тоненькі розколини, якими була вкрита гладенька чорна поверхня тіла.
– На нього впала Неллі, – пояснив Фурман. – Він зіскочив із дерева й заходився по ній лазити, ріжучи лапами. Рухався дуже швидко. Я навіть не зрозумів, що відбувається. – Нарешті Фурман опустився на стілець, підкорившись Ґремовій наполегливості. – Вона заплуталась у збруї та впала на нього, зламала йому кілька ніг. Потім він кинувся до мене, заліз на мене – і ну повзати. – Він схрестив руки на скривавлених грудях і здригнувся. – Я зумів струсити його з себе й потоптався по ньому як міг. Тоді він знову на мене заліз… – Фурман поступово затих. Його обличчя стало мертвотно-блідим.
Шинкар, тицяючи у створіння й далі, кивав самому собі.
– Крові немає. Органів немає. Усередині він просто сірий. – Тицьнув у нього пальцем. – Наче гриб.
– Тейлу великий, та облиш ти його, – заблагав ковальчук. – Буває ж так, що павука вб’єш, а він ще сіпається.
– Послухайте самі себе, – в’їдливо промовив Коб. – Павуки не бувають завбільшки, як свині. Ви знаєте, що це. – Він роззирнувся довкола, поглянувши у вічі кожному з них. – Це демон.
Вони подивилися на скалічену істоту.
– Ой, та ну тебе, – відповів Джейк, не погоджуючись головно за звичкою. – Це ж наче… – Він невиразно змахнув рукою. – Не може ж це просто…
Його думку вловили всі. Звісно, на світі є демони. Але вони – як янголи Тейлу. Вони – як герої та королі. Їм місце в оповідках. Їм місце десь там. Таборлін Великий закликав вогонь і блискавку, щоб нищити демонів. Тейлу ламав їх голіруч і кидав у безіменну порожнечу, а вони вили. Не може бути так, щоб твій друг дитинства затоптав демона на дорозі до Бедн-Бріта. Це просто смішно.
Коут провів пальцями крізь руде волосся, а тоді порушив тишу.
– Перевірити можна лише в один спосіб, – промовив він і сягнув собі в кишеню. – Залізо чи вогонь. – Він дістав грубий шкіряний гаманець.
– А ще ім’я Боже, – нагадав Ґрем. – Демони бояться трьох речей: холодного заліза, чистого вогню та святого імені Божого.
Шинкар не те щоб насупився, але стиснув вуста в риску.
– Звісно, – сказав він, висипав увесь вміст гаманця на стіл, а тоді перебрав купу монет – важких срібних талантів і тоненьких срібних бітів, мідних йотів, ламаних півгрошів і залізних драбів. – Є в когось шим?
– Просто скористайся драбом, – відповів Джейк. – У ньому добре залізо.
– Не треба мені доброго заліза, – пояснив шинкар. – У драбі забагато вугілля. Це майже сталь.
– Він має рацію, – озвався ковальчук. – От тільки це не вугілля. Для виготовлення сталі беруть кокс. Кокс і вапно.
Шинкар кивнув хлопчиськові на знак поваги.
– Кому, як не вам, знати, юначе? Це ж усе-таки ваша справа. – Його довгі пальці нарешті намацали серед купи монет шим. Коут показав його. – А ось і він.
– Що від нього буде? – запитав Джейк.
– Залізо вбиває демонів. – Кобів голос звучав непевно, – але цей уже мертвий. Мабуть, від нього нічого не буде.
– Є лише один спосіб перевірити. – Шинкар ненадовго