Промови, що змінили світ. ОтсутствуетЧитать онлайн книгу.
своїх внутрішніх інститутах і управляти ними виключно за своїм власним розумінням є надзвичайно важливим для тієї рівноваги сил, від якої залежать досконалість і довговічність нашої політичної структури; і ми засуджуємо незаконне вторгнення збройних сил на землю будь-якого штату або території, хоч би під яким приводом воно було здійснене, як один із найтяжчих злочинів».
Я знову наголошую тепер на цих переконаннях, і, роблячи це, я лише привертаю особливу увагу громадськості до найпереконливішого зі всіх можливих у цій справі доказів того, що власність, порядки й безпека будь-якого регіону жодним чином не зазнаватимуть втручання з боку адміністрації, яка береться до своїх обов’язків, я хочу також додати, що будь-який захист, який можна надати відповідно до Конституції і законів, буде наданий усім штатам, коли його законно зажадають, з будь-якого приводу і з однаковою готовністю, незалежно від того, хто цього захисту прохатиме.
Багато суперечок виникає щодо видачі втеклих слуг або працівників. Стаття, яку я зараз зачитаю, записана в Конституції так само зрозуміло, як і всяка інша:
«Жодна особа, яка зобов’язана до служби чи роботи в одному із штатів згідно з його законами і яка тікає до іншого штату, не може на підставі законів або постанов останнього бути звільнена від цієї служби або роботи і мусить бути видана на вимогу сторони, для якої така служба чи робота виконується».
Навряд чи можна сумніватися в тому, що автори цього положення створювали його для вимог повернути назад тих, кого ми називаємо втеклими рабами, але намір законодавця – закон. Усі члени Конгресу присягаються дотримуватись Конституції у всіх її частинах, зокрема й цього положення – як і всякого іншого. Отже, пропозиція, щоб раб, чий випадок підпадає під дію цієї статті, «був виданий», дістає одностайне схвалення, сформульоване у вигляді клятви. Тепер, якби законодавці доклали належних зусиль, то хіба вони не змогли б з майже такою ж одностайністю виробити й ухвалити закон, за допомогою якого можна було б надійно захистити цю одностайну клятву?
Є певні розбіжності в думках щодо того, хто має забезпечувати дотримання цієї статті – федеральна влада чи влада штату, але ці розбіжності, звичайно ж, не настільки істотні. Якщо раб має бути виданий, то для нього або кого-небудь іншого навряд чи матиме велике значення, яка влада зробить це. Хай там як – чи слід задовольнитися тим, що твоя клятва залишиться невиконаною через неістотну розбіжність із приводу того, як саме її треба дотримуватися?
Знову ж таки, хіба не слід у будь-який закон з цього питання внести всі відомі в цивілізованій і гуманній юриспруденції гарантії свободи, аби вільна людина в жодному випадку не була видана як раб? І хіба не варто водночас із цим забезпечити законом реалізацію тієї статті Конституції, яка гарантує, що «громадянам кожного штату надаються всі привілеї і пільги громадян інших штатів»?
Сьогодні я виголошую офіційну клятву, не маючи на думці якихось застережень та без наміру тлумачити Конституцію