Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog). Джером К. ДжеромЧитать онлайн книгу.
ми доручили список Джорджеві, і він почав його складати.
– Намету ми не братимемо, – запропонував він. – Візьмемо човен із тентом. Так буде й багато простіше, і вигідніше…
Думка здалась нам непоганою, і ми погодились. Не знаю, чи траплялось вам бачити таку річ. Над човном установлюють залізні дуги від борту до борту, на них накидають великий брезент і скріплюють його краї з бортами кругом, від носа до корми. Човен перетворюється на маленький будиночок, надзвичайно затишний, хоч і тіснуватий; але все має свої вади, як сказав один чоловік, коли вмерла його теща і від нього зажадали грошей на похорон.
Потім Джордж сказав, що в такому разі треба взяти по пледу для кожного, ліхтар, мила, щітку для волосся й гребінець (на всіх трьох), по зубній щітці на кожного, велику миску, зубний порошок, усе приладдя для гоління (схоже на текст із підручника французької мови, правда?) і зо два великих купальних рушники. Я давно помітив, що люди, збираючись кудись до води, завжди ретельно запасаються всім потрібним для купання, але, приїхавши на місце, купаються дуже мало.
Так буває й тоді, коли ми їдемо до моря. Я, обмірковуючи таку подорож у Лондоні, завжди вирішую, що вставатиму рано й щодня до сніданку ходитиму купатись, і святобливо кладу у валізу купальні труси й рушник. Труси я завжди купую червоні. Я подобаюсь сам собі в червоних трусах. Вони мені дуже личать. Але, приїхавши на море, я чомусь не відчуваю такої охоти купатися щоранку, як відчував у місті.
Навпаки, мені хочеться лежати в ліжку якомога довше, а потім зійти вниз і поснідати. Раз чи двічі сумління перемагає, я підхоплююсь о шостій годині, беру труси й рушник і, напіводягнений, пригнічено плентаюсь до моря. Купання мене зовсім не тішить. Наче навмисне хтось приберіг на цей ранок, спеціально для мене, надзвичайно різкий східний вітер, і повибирав усі гострі камінці та посипав ними мою дорогу, і, позагострювавши велике каміння, ледь прикрив піском, щоб не було видно, і взяв море та відніс його миль на дві далі, так що я мушу, зіщулившись і тремтячи, довго-довго брести до нього по кісточки у воді. А коли нарешті дійду до моря, воно виявляється розхвильоване й сердите.
Перша велика хвиля, накотившись, підхоплює мене й садовить з усього розмаху на каменюку, навмисне покладену там. Не встигаю я вигукнути «Ох!» і збагнути, що сталось, як хвиля вертається й тягне мене із собою в чисте море. Я починаю шалено рватись до берега, і думаю, що більш не побачу своїх рідних і друзів, і шкодую, що в дитинстві так знущався з меншої сестри. Саме коли я вже прощаюся з білим світом, хвиля втікає і лишає мене розпростертого, мов медуза, на піску. Я підводжусь, озираюся й бачу, що там, де я так відчайдушно боровся за своє життя, усього по коліна води. Я дибаю назад, одягаюсь і йду додому, де мушу вдавати, ніби купання було для мене бозна-якою насолодою.
Ось і тепер ми всі міркували так, ніби збираємося щоранку подовгу плавати. Джордж розписував, як приємно прокинутись у човні свіжим ранком і поринути в чисту, прозору воду. Гарріс сказав, що ніщо так не збуджує апетиту,