Лісова пісня. Леся УкраїнкаЧитать онлайн книгу.
новою вірою в тенета зажерливого Риму.
Я зрозумів тепер, що вас призводить,
вас, вояків жорстоких, переймати
релігію любові та покори, —
ви сковуєте тим ще не закутих,
без війська хочете весь світ зажерти,
всіх варварів в кормигу запрягти,
всі Карфагени зруйнувать без зброї.
Християнство як система ціннісних орієнтацій викликало тривогу в Лесі Українки передусім тому, що формувало масову свідомість, колективістську людину, та, головне, нівелювало особистість шляхом зневолення її індивідуальної ініціативи, її права на власну думку та незалежну поведінку.
Головний герой драми «У пущі» Річард Айрон відзначається вільнолюбством, силою духу, незалежністю думки, тому проповідник Годвінсон, який зумів прихилити громаду пуритан до себе і цим здобув над віруючими владу, прагне будь-якою ціною, передусім інтригами, фарисейським тлумаченням Біблії, демагогією та майстерним психологічним впливом на пуритан, викликати ненависть до гордого митця і викинути його з громади.
По суті, проповідник Годвінсон руйнує громаду як «вільне й незалежне тіло», як живий організм, який здатний до самооновлення завдяки внутрішній енергії кожного із його вільних членів.
Годвінсон своїми демагогічними проповідями із вільних особистостей творить контрольовану ним масу, натовп, який готовий діяти так, як велить їхній ідейний провідник. Він вселяє у їхню свідомість рабський дух, проти якого з особливою ідейно-емоційною пристрастю бунтувала і Леся Українка, і Іван Франко, і Тарас Шевченко…
Подолання, викорінення «сього рабського духу» – основна спонука громадської активності і Лесі Українки, і Франка – вони приречені «гукати на майданах», «прорицати, аки одержимі», «двигати це ярмо» національного обов’язку. Це своєрідний національний фатум. Але заради чого? Щоб посіяти революційну бурю, викликати гнів кривавої помсти рабського народу і залити край руїни ворожою кров’ю? Ні, так не думає ні Леся Українка, ні Іван Франко, який, до речі, в листі до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 р. після свого першого арешту писав: «Під словом „всесвітня революція” я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину… Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі дотогочасні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу. Хто затим говорить о «будущій соціяльній революції» – той дає собі свідоцтво бідності, показуючи, що не розуміє поняття революції»6.
Найвідоміший на той час соціаліст у Галичині не виключає й кривавого засобу «злагодження соціальної революції», але ставить на перше місце не класову боротьбу, не диктатуру пролетаріату, не праведний гнів рабів, який через кров і руїну поведе їх до щасливого ладу, а культурні, науково-політичні фактори. Іван Франко надіється, що «освіта
Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. – Т. 48. – С. 111.