Эротические рассказы

Справа Отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року. Андрей КокотюхаЧитать онлайн книгу.

Справа Отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року - Андрей Кокотюха


Скачать книгу
як парубка, що може випити лише келих хорошого вина за вечерею, і то нечасто. Сам пити не поспішав. Дочекався, поки свояк закусить неочищеною картоплиною, а тоді запитав:

      – Що значить – не зовсім?

      – А те й значить. Я збив собі ноги й лоба, шукаючи тих, хто заарештував сестру. Як мені це вдалося, розкажу, коли сам зрозумію. Але прізвище їхнього командира – Вихров. Звуть Василем. І запроторив він Діду до губернської чека. Вони це називають просто – губчека, на Садовій.

      – Де саме?

      – П’ятий номер, – і додав, ніби Шеремет міг забути: – Це поруч із будинком Шлейфера, знаєш, там, на початку…

      – Знаю, – відмахнувся Артем. – Ти там був?

      – Хотів навідатися. Але… Артемію, я боюся туди йти! – Миронів голос раптом зірвався, зазвучали нотки жалю й розпачу. – Скоро вже місяць, як вони щодня вбивають на вулицях! Удираються в будинки! Арештовують, ґвалтують! Судять бозна за яким законом і невідь за що! Червоний терор[9], ось як це зветься! Пролетарі всіх країн єднаються, щоб ламати нас через коліно!

      – Бачу, в них виходить.

      – Авжеж! І надалі виходитиме! Бо з більшовиками годі вмовитися. Переконайся сам, іди на Садову. Там із тобою погомонить якийсь товариш комісар. І сам побачиш, що то за люди.

      – Тому ти навіть не пробував видряпати звідти Ліду?

      Мирон утяг голову в плечі, ставши схожим на равлика, що залазить у мушлю. Знову сторожко роззирнувся, заговорив рівніше й тихіше:

      – Не треба так. Я справді накивав п’ятами з губчека, щоб не муляти нікому очей. Тих чекістів можна спровокувати самим зовнішнім виглядом. Погано, що я не схожий на пролетаря. Але, – він сумно всміхнувся, – добре, що й не зовсім скидаюся на буржуя. Та я все ж таки питався розумних людей, і мені сказали, як краще вчинити. Саме завтра знову збирався йти в їхню чрезвичайку. Тут ти – як сніг на голову.

      – Кажи.

      – Скажу. Тільки спочатку затям собі, Артемію Даниловичу, – свояк шморгнув носом, і аж тепер Шеремет зрозумів, що той застуджений. – Більшовики прийшли серйозно й надовго тому, що їм тут нема з ким воювати. Ніхто не опирається, чуєш? Та й то ще півбіди. Можна списати на страх, слабодухість, безпорадність… Проте вони мають підтримку. Учорашні слуги, волоцюги, двірники, візники, робітники та їхні сім’ї. Ти помічав цих людей раніше?

      – Я лікар, Мироне. І коли мав практику, то моїми пацієнтами була далеко не міська аристократія.

      – Та знаю я, знаю про твоє бажання бути близьким до народу! – відмахнувся Романовський. – Одначе отой народ твій стає проти більшовиків. Чув, може, які настрої в довколишніх селян?

      Справді, Шеремет згадав, що чув по селах тихе, а подекуди й гучне, відверте невдоволення владою. Затримавшись у хаті породіллі, він устиг наслухатися про сільську голоту, яка почала нахабно комісари™ й вимагати від заможних односельців, щоб ті з якогось дива ділилися. Навіть помітив у господаря обріз, який той швидко сховав. Артемові тоді ще подумалося: бач, вагітну жінку та немовля довіряє, а зброю про всяк випадок тримає напоготові, ще й ховає від чужих очей. Та промовчав,


Скачать книгу

<p>9</p>

Червоний терор – насильство, що його чинили більшовики проти широких соціальних груп (зокрема й проти робітників та селян), оголошених класовими ворогами або звинувачених у контрреволюційній діяльності. Декрет «Про червоний терор» за підписом лідера більшовиків В. І. Леніна ухвалено 5 вересня 1918 року. Він ставив завдання побороти контрреволюцію, спекуляцію та службові злочини ізолюванням класових ворогів у концентраційних таборах і фізичним знищенням усіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів.

Яндекс.Метрика