Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
й араби, якщо вони, звісно, ще тримають у руках її кінець, збагнуть, що я намагаюся втекти, і стануть біля входу, щоб зустріти й атакувати мене там. Правда, це міркування мало сенс лише в тому випадку, якщо я справді перебував у хефренівському Храмі Сфінкса. Дірка у стелі, де б вона не ховалася, навряд чи могла бути на дуже великій відстані від сучасного входу поруч зі Сфінксом, якщо, певна річ, мова взагалі могла йти про якісь значні дистанції, бо площа, яку знають відвідувачі пірамід, аж ніяк не велика. Під час свого денного паломництва я не помітив нічого схожого на такий отвір, але речі такого штибу дуже легко прогледіти серед піщаних заметів.
Скорчившись на кам’яній підлозі зі зв’язаними руками й ногами і дозволяючи собі інтенсивно міркувати, я майже забув про всі жахи свого нескінченного падіння в прірву і запаморочливі печерні маневри, які ще донедавна доводили мене до нестями. Мої думки заполонило лише одне: як перехитрити арабів. І тоді я вирішив мерщій узятися до справи і звільнитися від пут якомога швидше і не натягуючи линви, щоб навіть не натякнути арабам про те, що я намагаюся накивати п’ятами. Прийняти рішення, однак, виявилося набагато легше, ніж його здійснити. Кілька пробних рухів переконали мене в тому, що без помітної метушні багато не досягнеш, і коли після одного особливо енергійного зусилля відчув, як поруч зі мною і на мене падає, згортаючись кільцями, линва, я анітрохи не здивувався. «А чого ж ти хотів? – сказав я собі. – Бедуїни, природно, помітили твої рухи і відпустили свій кінець мотузки. Тепер вони, без жодного сумніву, поквапляться до справжнього входу в храм і чекатимуть тебе там у засідці зі своїми кровожерливими намірами».
Перспектива малювалася невтішна, але в своєму житті я зіштовхнувся і з гіршим, тому зберіг спокій, який не мав наміру втрачати й тепер. Насамперед треба було розв’язатися, а потім уже вдатися до свого мистецтва і спробувати вибратися з храму цілим і неушкодженим. Сьогодні мене навіть смішить та беззастережність, із якою я переконав себе, що перебуваю в стародавньому храмі Хефрена на цілком незначній глибині.
Моя упевненість розсипалася в порох, а всі первісні страхи, пов’язані з надприродними прірвами й демонічними таємницями, постали в мені з подвоєною силою, коли я раптом виявив, що в той самий час, поки я холоднокровно обмірковував свої наміри, одна жахлива обставина, весь жах і значення якої я раніше не усвідомлював, прибуває, куди не глянь. Я вже казав, що линва, падаючи, звивалася в кільця, які збиралися поруч зі мною і на мені. Тепер я раптом побачив, що вона продовжує падати і звиватися, між тим як жодна нормальна мотузка не могла виявитися настільки довгою. Більше того, швидкість її падіння зросла, і вона валилася на мене лавиною. На підлозі виростала мотузяна гора, ховаючи мене під своїми завитками, число яких безперервно множилося. Дуже скоро мене завалило з головою, і мені стало важко дихати, тоді як кільця продовжували збиратися і відбирати у мене останнє повітря.
Мої думки знову затьмарилися,