Моральні листи до Луцилія. Том I. Луций Анней СенекаЧитать онлайн книгу.
старість з розкритими обіймами: бо вона наповнена насолодами, якщо знати, як нею користуватися. Плоди для нас найсмачніші, коли вони закінчуються; діти найгарніші, коли закінчується дитинство. Любителям випити миліша понад усе остання чаша, від якої вони падають на дно, яка є вершиною сп’яніння.
(5) Усіляка насолода свою найвідраднішу мить приберігає під кінець. І вік найприємніший той, що йде на схил, але ще не котиться в прірву. Та й той, що стоїть біля останньої межі, не позбавлений, по-моєму, своїх насолод, бо ж усі насолоди заміняє відсутність потреби в них. Як солодко втамувати всі свої жадання і відкинути їх!
(6) Ти заперечиш мені: «Тяжко бачити смерть перед очима». Але, по-перше, вона має бути перед очима і у старого, і у юнака – бо викликають нас не за віковим списком. По-друге, немає мужів таких вже старезних, щоб їм соромно було надіятися на зайвий день. Кожен день – це сходинка життя, увесь наш вік розділено на частини і складають його кола, менші і більші, які охоплюють менші. Одне з них обіймає всі інші – воно тягнеться від дня народження до дня смерті; ще один виокремлює роки отроцтва; є й такий, що охоплює собою наше дитинство; є, нарешті, просто рік з його чотирма порами; річні кола множаться і складають життя. Місяць окреслений меншою окружністю, найтіснішим є коло одного дня, але й те йде від початку до кінця, від сходу сонця до заходу.
(7) Ось тому Геракліт, який отримав прізвисько через темний смисл своїх речей, говорить: «Один день рівний всякому іншому». Кожен розуміє це на свій лад. Один каже, що дні рівні по числу годин, і не обманює: бо якщо день – це двадцять чотири години, то всі дні неодмінно рівні між собою, тому що до ночі додається стільки годин, на скільки скорочується день. Інший каже, що будь-який день рівний усім іншим за схожістю: в самому протяжному часі немає нічого такого, чого не можна знайти в одній добі, тобто нічого, окрім дня і ночі, які він в череді обертань світу множить, але не змінює, хіба що робить день коротшим, ніч довшою чи навпаки.
(8) Тому кожен день слід проводити так, ніби він замикає стрій, завершує число днів нашого життя. Коли Пакувій, що привласнив Сирію, бенкетував і пиячив, відправляючи по самому собі поминки, його відносили від столу в спальню під оплески його коханців, що співали під музику: βεβιωται, βεβιωται[2]. І кожного дня він влаштовував собі таке винесення.
(9) Ми ж те, що він робив від нечистої совісті, маємо робити з чистою душею і, відбуваючи до сну, говорити весело і радісно:
Прожите життя, і пройдено увесь шлях, що доля мені відміряла.
А якщо бог подарує нам і завтрашній день, приймемо його з радістю. Найщасливіший той, хто без тривоги чекає на завтрашній день: він упевнений, що належить сам собі. Хто сказав «прожите життя», той кожного ранку прокидається з прибутком.
(10) Але пора вже закінчувати листа. Ти запитаєш: «Невже він надійде до мене без подарунка?» Не бійся: що-небудь він та принесе. Ні, як міг я так сказати? Не що-небудь, а багато! Бо що краще вислову, який я йому вручаю для передачі тобі: «Жити в потребі погано, та
Він прожив життя