Серця трьох. Джек ЛондонЧитать онлайн книгу.
вказала на своє голе коліно, де з двох ледве помітних ранок виступили малюсінькі крапельки крові.
– Гадюка, – сказала вона. – її укус смертельний. Через п’ять хвилин я помру, і я рада цьому, дуже рада: принаймні тоді ви не будете більше краяти моє серце.
І Леонсія, докірливо тикнувши в нього пальцем, хотіла було висловити все, що вона думає про нього, але сили полишили її, і вона, непритомна, впала на пісок.
Френк тільки чув про гадюк Центральної Америки, проте й те, що він чув, було жахливе: казали, що навіть мули й собаки вмирають у страшних муках за п’ять-десять хвилин після укусу маленького плазуна. «Нічого дивного, що вона знепритомніла, – подумав він, – адже ця отрута діє швидко». Про те, яку допомогу надають, якщо вкусила змія, Френк знав теж зовсім мало. Він швидко згадав, що треба туго перев’язати ногу вище від укусу, щоб припинити циркуляцію крові й не дати отруті добратися до серця.
Він вийняв носову хустку, перев’язав нею ногу Леонсії вище коліна, просунув у вузлик підібрану на піску коротеньку паличку й туго скрутив хустку. Потім, роблячи те, що чув колись, швидко дістав кишеньковий ніж, обпалив кількома сірниками його лезо, аби продезінфікувати, й обережно, але рішуче зробив кілька надрізів там, де було видно сліди зміїних зубів.
Френк був дуже наляканий; він гарячково поспішав, щохвилини очікуючи появи в дівчини страшних смертельних ознак. Він чув, що від зміїного укусу тіло швидко розпухає до неймовірних розмірів. Ще не скінчивши різати, він уже вирішив, що робитиме далі. Насамперед він висмокче скільки зможе отруту, а потім розкурить сигарету й нею припече ранки. Не встиг Френк зробити й двох хрестоподібних надрізів ножем, як дівчина неспокійно заворушилася.
– Лежіть спокійно! – наказав він.
Однак Леонсія сіла саме тоді, коли він нахилився, щоб висмоктати з ранки отруту. У відповідь на його слова Леонсія дала йому своєю маленькою ручкою дзвінкий ляпас.
А тим часом із заростів вискочив хлопчисько-індіанець, пританцьовуючи й розмахуючи мертвою гадючкою, яку тримав за хвоста.
– Лабарі! Лабарі! – радісно вигукував він. Френк, почувши це, вирішив, що справа зовсім кепська.
– Лежіть тихо! – різко повторив він. – Не можна гаяти ні секунди.
Леонсія так і вп’ялася очима в мертву змію. Їй явно попустило, але Френк цього не помітив: він уже нахилився, збираючись за всіма правилами взятися за лікування.
– Та як ви смієте! – вигукнула Леонсія. – Це ж лабарі, ще змієня, тому її укус нешкідливий. Я гадала, що то гадюка. Маленькі лабарі надто схожі на гадюк.
Відчувши, що її нога геть затерпла, бо джгут, яким вона була перетягнена, майже припинив кровообіг, Леонсія опустила очі й побачила хустку Френка.
– Ну навіщо ви це зробили? – Зашарілась дівчина. – Адже це всього маленька лабарі, – з докором повторила вона.
– Ви ж самі сказали, що це гадюка! – заперечив він.
Дівчина закрила лице долонями, але сховати своєї ніяковості