Іменем сонця. Юрій СорокаЧитать онлайн книгу.
міської брами неспішно походжали, несучи свою одноманітну службу. Пан Януш постукав ще раз і лише цієї хвилини помітив, що хвіртку не замкнено. Він зайшов на подвір’я. Здалеку, від конюшні, де кучер з форейтором чистили і годували коней, було чути тихе іржання й голоси. Браму конюшні зачинено зсередини, щоб не напускати холоду. На дворищі ані душі. Дубровицький чомусь насторожився і поспішив до будинку.
Двері були відчиненими навстіж. Пан Януш кілька секунд дивився на них, відчуваючи, як у його душі наростає неясна тривога. Залишити відчиненими двері у тріскучий мороз не могли без ґрунтовної на те причини. Нарешті наважився і зайшов у приміщення.
Темрява. Вона огорнула його, хоча під час минулого візиту кімнати, коридори і вітальня будинку були освітлені досить яскраво – слуга свічок не шкодував.
– Ірено! Кохання моє, з тобою усе гаразд? – покликав пан Януш.
У відповідь – жодного слова, лише легкий шурхіт десь неподалік.
– Пан Леві!
Януш Дубровицький вдарив кресалом, підпалив трут і відшукав на підлозі поламану свічку. Срібний канделябр, у якому вона знаходилась раніше, лежав поряд. Освітлюючи собі дорогу, швидко минув вітальню і по черзі почав заходити до кімнат. Перше, що кинулось у очі, був повний безлад, який панував у будинку. Меблі хтось нещадно потрощив, скрині з майном перевернуті, а домашні речі розкидані на підлозі. Він не міг зрозуміти, що відбулось, але з кожною секундою серце все більше стискалось від недоброго передчуття.
Передчуття не обдурило.
Першим, кого Януш знайшов, був старий Йозеф, який прислуговував їм за вечерею. Лакей лежав посередині невеличкої кімнати серед купи простирадл і подушок, у калюжі темної крові. Вишита золотом ліврея була розірвана і також залита кров’ю. Дубровицький відчув, як руки йому дрібно затремтіли. Він повільно наблизився. У тому, що перед ним лежить труп, сумнівів бути не могло – обличчя убитого встигло пожовтіти, а риси загостритись. Але навіть не це скувало крижаним страхом королівського жовніра, який за своє життя встиг побувати у боях і бачив смерть на власні очі. У трупа було розрізано живіт, а нутрощі лежали на підлозі.
– Що тут відбувається? – вигукнув пан Януш і сам злякався свого голосу.
У відповідь – тиша.
Наступним Януш знайшов Леві Сатанівського. Лікар знаходився посередині кімнати, де вони вечеряли, поряд з перевернутим столом і розкинутим у безладі посудом. Його сива борода, одяг, все навколо було залите кров’ю. Як і у попереднього убитого, живіт Леві ніс на собі сліди кривого розрізу, з якого було видно нутрощі.
– Ірено! Петрусю! – несамовито заволав пан Януш і кинувся далі.
Дружину він знайшов ще живою. Скоріш за все вона намагалась утекти від убивць у ту мить, коли ті були зайняті Леві Сатанівським. І, природно, побігла у кімнату, де поклали у ліжечко її сина. Спробувала хоч якось захистити його і себе.
Їй це не вдалося.
Відчуваючи, як волосся на його голові заворушилось, Дубровицький закам’янів.
Ірена