Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт ФицджеральдЧитать онлайн книгу.
статури, яку я будь-коли бачив. Ріст – під два метри, чорнявий, мав рум’янець і живі темно-карі очі. Він не був достатньо розумним й, безумовно, неосвічений, і все-таки був хорошим офіцером, темпераментним командиром із тією долею зарозумілості, що так добре личила військовослужбовцям. У мене склалося враження, що Нью Бедфорд – невелике провінційне містечко, й цю зарозумілість Шоена приписував йому.
Місць у казармах бракувало, тож його підселили в мій офіцерський будиночок. Посеред тижня на стіні опинилася міцно прицвяхована салонна фотографія однієї дівчини з Тарлтона.
– Вона не якась там простачка, чи щось таке. Вона – дівчина з привілейованих кіл і знається тут серед поважних відомих людей.
Наступної неділі, після обіду, я зустрів цю леді в приватному басейні за містом. Коли прибули ми з Ейлі, то побачили Шоуна, що плескався в іншому кінці басейну; його купальний костюм намагався зісковзнути із його міцного мускулистого тіла.
– Вітаю, лейтенанте!
Коли я махнув йому, він самовдоволено всміхнувся й підморгнув, кивком голови вказавши на дівчину поруч нього. Потім тикнув її в ребро й кивнув головою у мій бік. Так він нас познайомив.
– Хто це з Кітті Престон? – поцікавилася Ейлі, й, коли я розповів їй про нього, сказала, що він схожий на кондуктора у трамваї й вдала, ніби шукає свій квиток.
Через мить він сильно й красиво поплив кролем через весь басейн і вибрався на бортик з нашого боку. Я познайомив його з Ейлі.
– Як вам моя дівчина, лейтенанте? – командним тоном запитав він. – Я казав вам, що вона нічогенька, еге ж? Він кивнув головою до Ейлі, аби вже цього разу наголосити, що його пасія та Ейлі належать до одного кола. – Як щодо того, аби нам всім зібратися та повечеряти в готелі?
Через деякий час я залишив їх, здивований, що в Ейлі склалося якесь непевне враження про лейтенанта й вона зовсім не вважала його привабливим. Та Ерл Шоун був не з тих, хто так легко здається. Він весело і зовсім необразливо роздивлявся її ніжне, тендітне тіло й навіть вирішив, що йому з нею краще, ніж з тою, іншою. Хвилиною пізніше я побачив їх разом у воді: Ейлі не зрозуміло чого енергійно відпливала від нього, а Шоун весело борсався навколо неї та перед нею так, що бризки розліталися на всі боки; деколи він зупинявся й так зачаровано задивлявся на неї, нібито перед ним вигулькувала русалка.
Час летів, а він все кружляв біля неї. Нарешті, Ейлі підійшла до мене й, глузуючи, прошепотіла:
– Він мене переслідує. Мабуть, думає, що я не сплатила за проїзд.
Вона жваво обернулася. Міс Кітті Престон дивилася на нас, і по її обличчю було видно, що це їй дуже не подобається.
– Ейлі Келхон, мені ніколи б і на гадку не спало, що ви намагатиметеся переманювати чоловіка від іншої дівчини, – в передчутті неминучої сцени Ейлі стояла зі скорботним виглядом. – Я була певна, що ви вищі за це.
Голос міс Престон був низьким, проте в ньому відчувалася та напруга, котру радше можна відчути, ніж почути, і я побачив, як невинні, чарівливі очі Ейлі в паніці забігали. На