Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт ФицджеральдЧитать онлайн книгу.
вона справді аристократка, – погодилася місіс Роджерс. – Її дідусь був сенатором, чи політиком, тобто був кимось впливовим в одному з південних штатів. Її батько теж має вигляд аристократа. О, так, їхня сім’я – неодмінно вишукана; вони ж аристократи.
– Проте їй бракує жвавості.
Скотт дивився, як жовта сукня виринає й пірнає у вир пар на танцювальному майданчику.
– Вона не дуже полюбляє рухатися. Дивно, що вона зараз так добре танцює. Вона заручена? А що це за чоловік, що постійно перехоплює її, он той, хто так недбало заправляє свою краватку під комір і хизується екстравагантними косими кишенями?
Його роздратувала наполеглива поведінка цього чоловіка, і такий сарказм справді був необ’єктивний.
– О, це… – місіс Роджерс нахилилася вперед, краєчок її язика показався між губами, – це О’Руркі-молодший. Він закохався, гадаю.
– А я гадаю, – несподівано сказав Скотт, – що вам доведеться нас познайомити, коли закінчить грати музика й вона опиниться поруч.
Вони піднялися й поглядом відшукали Янсі – місіс Роджерс, маленька, огрядна, нервова, та Скотт Кімберлі, кузин її чоловіка, темноволосий юнак, нижчий за середній зріст. Скотт – сирота, що на рахунку мав пів мільйона, а в цьому місті хлопець опинився через звичайний випадок: він запізнився на потяг. Вони кілька хвилин марно вдивлялися в натовп. Янсі зі своєю млявою привабливістю та її жовту сукню більше не було видно на танцювальному майданчику.
Годинник показував пів на одинадцяту.
II
– Добрий вечір, – у цей момент говорив їй батько, запинаючись, – гадаю, це вже ввійшло у звичку.
Вони стояли біля бокових сходів, і за його плечем через скляні двері Янсі могла бачити з півдюжини чоловіків, що сиділи за круглим столиком й очі яких горіли веселим блиском.
– Не хочеш ще трохи подивитися на танці? – запропонувала вона, всміхаючись й демонстративно показуючи світську безпристрасність, яку зовсім не відчувала.
– Не сьогодні, дякую.
Гідність, з якою він вимовив фразу, здавалася трохи перебільшеною, аби викликати довіру.
– Просто вийди та подивися навкруги, – наполягала вона. – Сьогодні тут зібралися всі, мене цікавить твоя думка про декого.
Це була не найкраща пропозиція, просто першою, що спала їй на думку.
– Я дуже сумніваюся, що знайду щось там таке, що приверне мою увагу, – виразно вимовив Том Боуман. – Я помітив, що внаслідок деяких божевільних причин мене завжди забирають звідси й відривають від життя не менш ніж на пів години, нібито я безвідповідальне немовля.
– Я тільки прошу тебе побути там недовго.
– Ти дуже дбайлива, дякую. Та саме сьогодні мене цікавить дискусія, що відбувається саме в цьому місці.
– Ходімо, тату.
Янсі міцно взяла його попід руку, та він одразу ж вивільнився, піднявши руку – і рука Янсі повисла в повітрі.
– Боюся, що ні.
– Прошу