Єва. Артуро Перес-РевертеЧитать онлайн книгу.
я голодний. – Офіціант терпляче чекав. – Тобі теж замовити рибу?
Фалько збрехав: він взагалі не відчував голоду, але цей буденний ритуал допомагав йому заспокоїтися. Сховатися за щитом банальної розмови з гарною жінкою. Так йому краще вдавалося привести думки до ладу, визначитися з подальшими діями, відігнати свіжі спогади.
– Мені достатньо легкого супу, – сказала Бріта. – Я набрала забагато зайвих кілограмів.
– Це абсурд, моя люба. Ти ідеальна.
– Правда?
– Так. Розкішна.
Її обличчя пом’якшало. Вона обмацала свої стегна.
– А журналісти з «Ілуштрасао» пишуть, що я погладшала.
Фалько усміхнувся зі світською люб’язністю. Вийняв портсигар із черепашачого панциру і запропонував їй сигарету марки «Players».
– Ці журналісти – ідіоти.
Нахилившись над столом, Бріта простягла сигарету до срібної запальнички «Parker Beacon».
– Ти замочив рукав, – сказала вона.
– Так. – Фалько підпалив власну сигарету. – Забризкав, коли мив руки.
– Дурнику, ти такий неуважний.
– Точно.
Вони курили, чекаючи замовлення. Фалько відчув, що головний біль минувся. Бріта розповідала йому про свою роботу, успішні касові збори, нову виставу, прем’єра якої мала відбутися за два місяці. Про нещодавню пропозицію знятися у фільмі. Фалько підтримував бесіду із зацікавленим і доброзичливим виглядом, невідривно дивлячись жінці у вічі й демонструючи, що не пропускає ні слова. Він немовби діяв за сценарієм (хоча, власне, так і було) – вимовляв необхідні репліки й ставив доречні питання. Одна з причин твоєї фатальної привабливості, якось сказав йому адмірал, полягає у вмінні слухати так, ніби від цього залежить твоє життя і твоє майбутнє, і немає нічого важливішого у світі. А коли жертва розгадає твій трюк, буде надто пізно – ти вже встигнеш вкрасти її гаманець або встромити ножа в пах. Якщо ж це жінка – затягнеш її у ліжко.
– Куди ми підемо потім? – поцікавилася Бріта.
– Я про це не думав.
Фалько сказав правду. Його думки були зайняті іншими речами – конвертом у кишені, мертвим кур’єром, убитим республіканським агентом та його втеклим товаришем, який, певно, вже сповістив своє керівництво про те, що сталося. Він думав про те, як діятиме португальська поліція. Про рекламний проспект «Норддойче Ллойд Бремен» та співвідношення між указаними там кораблями й точними даними, які спершу треба розшифрувати, а потім передати керівникам НІОС – Національної інформаційно-оперативної служби. З іншого боку, він не поспішав, адже сеанс зв’язку з Саламанкою був призначений на завтрашній ранок. Проте навіть краса жінки, яка сиділа навпроти, не могла вгамувати його хвилювання. Існувала якась суперечність між інформацією, що містилася в конверті, і подіями, що мали місце в Альфамі півгодини тому. Щось не сходилося, і він знав, що не заспокоїться, доки не з’ясує, у чому проблема.
– Ще трохи вина? – Фалько підніс пляшку до її келиха. Посмішка жінки свідчила про те, що останні хмари розійшлися. Лід розтанув. Усе гаразд.
– Дякую,