55. Джеймс ДеларджиЧитать онлайн книгу.
ледве дочекався Чендлерового запитання.
– Гаразд… отже, ось, що ми маємо чи припускаємо, знаючи, що він втік пожежними сходами. Звідти він спустився на вулицю, чужинець у чужому місті, так би мовити. Якби я був ним, я б попрямував у знайоме місце. Або до чогось знайомого. Як він потрапив до міста?..
– На велосипеді, – нагадав Чендлер.
– Саме так. Але їхати на велосипеді з міста підозріло. А ми знаємо, що сьогодні не було повідомлень про викрадені машини чи великі транспортні засоби. Отже, залишається щось менше, скажімо, квадроцикл. Те, що його нема, господар не одразу помітить, особливо, якщо вкрасти з комори.
– Гаразд, припустімо, так і є, – погодився сержант, допомагаючи здогадкам молодого констебля. – То куди ж він поїхав? Перетнув усе місто на квадроциклі? А потім поїхав далі? Це дуже небезпечно, а надто коли стемніє й кенгуру візьмуться злизувати росу з розмітки.
– Бездоріжжям?
– Можливо. Нам буде важко охопити всю територію.
– Або він залишився в місті, – запропонував хлопець.
– Теж можливо, – погодився Чендлер, – але тут небагато місць, де може заховатися чужинець. До того ж він казав, що боїться за своє життя. Налякані люди не сидять на місці.
– Звісно ж, якщо припустити, що він невинний, – нагадав Нік. – Якби я був убивцею-втікачем, я б знайшов когось, хто виведе мене з міста.
Чендлер кивнув, вражений хлопцевою дедукцією й ентузіазмом, із яким він це озвучив. Він теж додав:
– Може, Ґабрієль вдасть, що він турист, який заблукав. Він вибирав людей, які ловили попутки, або сам ловив попутки, тож знає, що казати і робити. Він використає свої чари, щоб опинитися в машині, і змусить людей вивезти його з міста.
– Я б так і зробив, – погодився Нік.
– Чудова ідея, Ніку, – похвалив сержант. – Зв’яжися з Танею, Лукою та Джимом і скажи їм, нехай пильнують, чи ніхто з місцевих не їде з міста під примусом. Скажи їм перевіряти транспорт, але попередь, нехай діють нишком – не слід загострювати ситуацію.
– Я можу бути вашим штатним експертом із цих питань, – запропонував хлопець, умить перекреслюючи частину своєї гарної роботи. – Я розумію, як працює свідомість серійних убивць.
Чендлер хотів нагадати йому, що робота в поліції має небагато спільного з телебаченням, але його перервали. Гіт вимагав їхньої уваги.
Залишивши Ніка телефонувати Джимові, Чендлер рушив до зони для затриманих.
– Хто це? – гаркнув Гіт зі своєї камери.
– Сержант Дженкінс, – озвався Чендлер і з огидою похитав головою. Хвороблива любов до використання офіційних звань була заразна.
– Ви не можете тримати мене, сержанте! Я не хочу сидіти в пастці, поки Ґабрієль розгулює на волі.
– Як нам відомо, він тікає від вас, – нагадав йому Чендлер.
– Ні хріна ви не знаєте. – Гіт на мить змовк. – Ви не можете підозрювати нас обох за одне й те саме.
– Зараз можливо все, що завгодно, пане Барвелл. А якщо він на волі й полює на вас, тут вам найбезпечніше.
Гіт пронизливо і хрипко