Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
що ним і є наш командир, – а тоді додав, повернувшись до Ценна обличчям: – Але побережи сили, синку. Він гніватиметься, якщо ми тебе втратимо, адже він стільки заплатив, щоб тебе перевели в його загін…
– Але навіщо? – запитав Ценн.
Тепер на полі битви ставало тихіше, ніби багато хто з агонізуючих устиг скричатися до хрипоти. Довкола були практично самі лише дружні солдати, але Даллет усе одно пильнував, аби переконатися, що пораненим із загону Буреблагословенного не загрожує жодна небезпека.
– Навіщо, Даллете? – повторив своє запитання Ценн. – Чому мене взяли в його загін? Чому саме мене?
Даллет похитав головою.
– Такий уже він уродився. Йому ненависна сама думка про те, що таких хлопчаків, як ти, котрі заледве вміють тримати зброю в руках, кидають у бій. Час від часу він надивляється одного з таких і бере до себе в загін. Добрих півдесятка наших солдатів прийшли колись до нас такими, як ось ти тепер.
В очах Даллета з’явився якийсь відсутній вираз, і він додав:
– Гадаю, усі ви нагадуєте йому когось…
Ценн глянув на ушкоджене стегно. Болекузьки, які скидалися на крихітні помаранчеві кисті рук із занадто довгими пальцями, повзали довкола, прикликані його стражданнями. Тепер вони розверталися та поспішали в інших напрямках, на пошуки інших поранених, адже біль ущухав. Ценнова нога – та, зрештою, і все тіло – заніміли.
Відкинувшись назад, він задивився в небо. Раптом пролунав не надто гучний перекіт грому. У цьому було щось дивне, бо ж на небі – ні хмаринки.
Даллет вилаявся.
Ценн обернувся: страх вивів його з заціпеніння. На них галопом мчав здоровенний чорний кінь, несучи на собі вершника в лискучому обладунку, що, здавалося, випромінював світло. На його латах не було швів: жодного кольчужного плетіння спіднизу – лише менші за розміром пластини неймовірно вигадливої роботи. На голові – закритий шолом без будь-яких прикрас, але з позолоченим забралом. В одній руці лицаря був затиснутий важкий меч – завдовжки зі зріст середньої людини. Це був не звичайний, прямий меч, а вигнутий, і його ненагострену сторону вкривали борозни, що скидалися на розбурхані хвилі. Лезо меча прикрашали вигравірувані візерунки.
Клинок був гарний – справжній витвір мистецтва. Ценн ніколи не бачив Сколкозбройного, але одразу ж зрозумів, що це він і є. І як він міг переплутати звичайного світлоокого, нехай і закутого в обладунок, з одним із цих величних створінь?
Але ж Даллет казав, що тут Сколкозбройних не буде! Той миттю скочив на ноги й наказав взводу шикуватися. Ценн залишився там, де й сидів. Він усе одно не зміг би підвестися з такою раною на нозі.
Як же сильно паморочилося в голові! Скільки крові він втратив? Хлопець заледве здатен був думати.
Так чи інак, а битися він не міг: хіба ж із такими б’ються? На панцирному обладунку виблискувало сонячне проміння. А цей розкішний, хитромудрий, звивистий меч? Це виглядало, ніби… ніби сам Всемогутній набув людської подоби, щоби ступити на це поле брані.
А з якого