Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
проте той, хто хотів, уже міг спробувати полишити укриття.
Тобто хотіти вийти назовні у великобурю не бажав ніхто. Проте надійшла та найперша мить, коли зробити це стало безпечно. Блискавка більше не била, а вітер не валив із ніг.
Згорбившись від вітру, Каладін пройшов темним складом деревини. Кругом валялися гілляки, наче кості у лігві білошипника, а шорсткі стіни казарми були обклеєні шаром розмоклого листя. Він брьохав по калюжах. Це так студило йому ноги, що він більше не відчував їх. От і добре – адже вони все ще боліли після денної вилазки.
Хвилі крижаного дощу вирували довкола нього: струмені води стікали з волосся, збігали по обличчю й ховалися в кошлатій бороді. Він ненавидів її – особливо те, як чухмарилося від неї в куточках рота. Бороди – мов ті цуценята сокирогончих. Хлопчики мріяли про той день, коли й собі таке заведуть, навіть не підозрюючи, як сильно воно може дратувати.
– Гуляти зволимо, ваше благороддя? – пролунав голос.
Каладін підняв голову й побачив Ґаза, який зібгався в проході між двома казармами неподалік. І що він шукав під дощем?
А-а, он воно що. До підвітряної стіни однієї з казарм був причеплений невеликий металевий козуб, і звідти лилося м’яке, яскраве світло. Не інакше, як Ґаз залишав там свої сфери, щоб ті підзарядилися під час великобурі, а тепер загодя вийшов забрати їх.
Він ризикував. Навіть прив’язаний у захищеному місці, кошик цілком міг зірвати вітер. Дехто вірив, що тіні Загублених Променистих бродять у бурю, крадучи сфери. Може, це була й правда. Та за часів служби в армії Каладін не раз стикався з тим, як люди отримували поранення, у розпал бурі шастаючи околицями в пошуках сфер. Тож не випадало сумніватися, що марновірство зародилося не без допомоги крадіїв із плоті та крові.
Існували й безпечніші способи зарядити сфери. Міняйли брали тьмяні сфери в обмін на заряджені. Або можна було заплатити їм і зарядити свої власні в одному з їхніх потаємних кубел, що надійно охоронялися.
– Що ти тут робиш? – вимогливо допитувався Ґаз. Цей одноокий недомірок притис свій козуб до грудей. – Якщо ти вкрав чужі сфери, я тебе за ноги підвішу.
Каладін відвернувся від нього.
– Буря на твою голову! Підвішу, якщо й не крав! Не думай, що зможеш утекти: вартові стоять навіть у таку погоду. Ти…
– Я йду до Безодні Честі, – тихо відповів Каладін. Через бурю його голос був заледве чутний.
Ґаз стулив пельку. Безодня Честі. Він опустив свою металеву корзинку й нічого більше не сказав. Людям, які йшли тією дорогою, віддавали щось на кшталт останньої шани.
Каладін продовжив свій шлях внутрішнім двором.
– Гей, вельможне сім’я, – гукнув Ґаз.
Каладін обернувся.
– Залиш сандалії та жилет, – сказав сержант. – Не хочу потім посилати когось униз, щоб забрав їх.
Каладін через голову стягнув шкіряний жилет і жбурнув на землю, здійнявши хмару бризок. Тоді в калюжі опинилися сандалії. На ньому залишилися тільки брудна сорочка та коричневі штани