Доторк. Дэниел КизЧитать онлайн книгу.
хотів її образити, сказав. Він просто не з тих людей, які швидко реагують на щось несподіване. Звісно, він залюбки сходить з нею в кіно. Карен подумувала, чи не сказати, що в неї вже заплановане побачення, перенести кіно на наступний тиждень, але боялася починати їхні стосунки з нещирості й потай лякалася від думки, що хтось за той час може забрати його собі. Кілька разів протягом фільму вона краєм ока помічала, що Барні за нею спостерігає, і знала, що тепер, коли Майра зникла, він нарешті звернув на неї увагу.
Карен чула, як він ходить по кухні, відчиняє шухляди й шафки. Заради Бога, що він там шукає так рано? Вона знову розплющила очі, щоб глянути, котра година. Шоста п’ятнадцять. Ще надто рано, щоб спускатись і готувати сніданок. Але їй потрібно встати й прибрати на кухні. Зараз Барні, мабуть, роздратований, бо тарілки з вечері досі в зливальниці. Тіло опиралося думці про те, що треба підвестися з ліжка. Надто рано. Вона спостерігала, як друга стрілка відлічує час. Дивно, як час ніби зупиняється, коли спиш, але для інших він іде далі, – для Барні, хоч би чим він там займався й про що думав унизу, – крадькома обходить тебе, залишає позаду. Час – штука підступна.
Карен скривилася, зиркнувши на годинника фертильності. Вона принаймні знала, що те, що сталося на їхньому третьому побаченні, вона не планувала, не була готова до цього. То була одна імпульсивна мить, яку вони розділили без думки про майбутнє. Вона переживала ту чудову ніч сотню разів, потайки викликала в уяві протягом останніх трьох місяців, коли вони кохалися у визначені годинником фертильності дні. Якусь мить вона дослухалася до того, як Барні спускається вниз, а тоді перекотилася та обійняла подушку. То було після того, як вони рано покинули одну нудну вечірку, Барні провів її додому, і раптом, не подумавши, Карен йому прошепотіла: «Ходімо всередину. Мої будуть дуже пізно». Вона провела його нагору, показала кімнату, яку ділила з Майрою. Там він поцілував її, спочатку непевно, а тоді міцніше, погладжуючи руки, обличчя, груди, ніби виліплював її плоть, а потім – як Карен і хотіла – поклав її на ліжко й почав роздягати.
«Не на цьому, – прошепотіла вона, налякана тим, як звучить її голос. – Це Майрине ліжко».
Барні подивився на неї, дещо збентежений, тоді переніс на інше ліжко, м’яко поклав і вимкнув світло. Почав вовтузитися зі своїм одягом, і це, здавалося, забрало надто багато часу; і коли нарешті він заліз у ліжко, то нервувався й почувався незручно, а Карен не могла стриматися й плакала від болю. Коли Барні усвідомив, що вона незаймана, то відразу пом’якшав, перепросив, що не діяв ніжніше, лагідно приголубив її мускулистими руками й сказав, що кохає. Коли він заснув поруч, Карен, лежачи в нього на плечі, подумала: «Тепер він мій».
Вони прокинулися від звуку дверей, коли батьки повернулися. Барні зірвався з ліжка, але Карен піднесла йому до губ палець. Вони тихо лежали вдвох, поки батьки готувалися до сну, і коли будинок знову затих, він одягнувся, тихо спустився сходами й вийшов через задній хід. Тоді вона почула, як камінчик стукнувся