Земля мертвих. Жан-Кристоф ГранжеЧитать онлайн книгу.
Елен Десмора лежала гола, біля неї не було ані її речей, ані документів, за якими можна встановити особу. Поліціянти відразу згадали першу стриптизерку. Відбитки підтвердили здогадку.
Як і попереднього разу, жертву в позі зародка перев’язали спідньою білизною. Бюстгальтер – навколо шиї і зап’ясть, труси міцно стягували їх зі щиколотками. «Засувний штик», «вісімка» – другий вузол відкритий… Як і Ніна Віс, жінка, очевидно, опиралася й придушила себе сама, коли сильно потягнула за сплетення.
Такі самі рани на обличчі. Розшарпаний рот, оголені ясна, в горло запханий камінь… Корсо перегортав жахливі знімки й пригадував повненьку молоду жінку, що виступала в ролі морячка на сцені «Сквонка». Зовнішньо танцюристки геть не були схожі. Софі Серейс – висока, худорлява білявка з видовженим обличчям і дуже помітними бровами, а Елен – явно фарбована чорнявка зі стрижкою під Луїзу Брукс і щокатою мордякою.
Часом, на якусь мить, Корсо згадував чоловіка з Мадрида. Чи він дійсно був убивцею? Чи зміг би податися до Іспанії, після того, що накоїв у Парижі? Цілком імовірно: вчинив злочин, а тоді вирішив пометикувати біля картин. І кожне вбивство ставало для нього, ймовірно, чимось на кшталт принесення жертви. Або ж він просто хворий на всю голову? Зараз він вирішив забути про видіння в панамі. Належало дотримуватися фактів і провадити розслідування згідно з правилами.
Він вирішив поглянути за межі того, що бачило око, що ховали в собі квартали й вежі: нескінченні злидні, звична потворність і пустир, під яким землю, за даними огляду, вже понад два століття забруднювали промислові відходи. Нічого спільного зі звалищем, де була знайдена перша жертва. Годі й шукати якийсь натяк на символічний зміст.
Можна було тільки помітити, що місце злочину розташовувалося неподалік від вулиці Орденера, біля воріт Сент-Уен, де мешкала Елен Десмора, а звалище Потерни – недалеко від Іврі, де жила Софі Серейс. Але відстань ні про що не свідчила: припустимо, злочинець вибирав, де ближче – він же не вбив Софі прямо в неї вдома, зрештою, як і Елен, – у цьому Корсо не сумнівався.
Поліціянти 93-ї РССП телефонували вже кілька разів – явно намірилися залишити справу собі, – вони також відтворили основні події останнього дня танцівниці. І не виявили нічого особливого. Елен мешкала сама. Напередодні ходила в «Сквонк» на роботу, тож наступного дня, напевно, прокинулася десь опівдні, згодом, коло 13-ї, попрошкувала на тренування до оздоровчого клубу «Waou Club Med Gym». І зникла пополудні.
Коп зібрав папери, що лежали на столі, та запхав теку під пахву. У залі, де проводилися інструктажі, на нього вже чекала його розлючена не на жарт команда. На те було дві причини: звичайно, вбивство, а також мовчання прокурора. Вони досі не знали, кому доручать справу. Ніхто не хотів гаяти ще кілька годин на папірці. Корсо заспокоїв: він уже телефонував у прокуратуру й отримав дозвіл.
І відразу перейшов до нагальнішої теми:
– Хто б там що не казав, а час ми не змарнували.
– Хіба?
Питання поставила Сток: попри чималий досвід вона так і не навчилася давати собі раду з розгубленістю,