Янголятко. Колин МаккалоуЧитать онлайн книгу.
що вдягає сама королева Єлизавета. Аж раптом крок уперед зробила місіс Дельвекіо-Шварц – і цей взірець моди середніх років випав у мене з голови.
Оце так! Ось так жінка-гора! Мало сказати, що вона була гладкою, – вона була велетенською! Майже метр дев’яносто на зріст, у старих брудних кімнатних черевиках зі стоптаними задниками – жінка з неабиякими м’язами. Без шкарпеток. Линялий, пожмаканий старий халат на ґудзиках з кишенями по боках. Кругле зморшкувате лице, кирпатий ніс та очі на пів обличчя, що дивилися просто мені в душу, блідо-блакитні, з темними обідцями, маленькі зіниці – гострі, немов дві голки. Рідке сиве волосся, коротка чоловіча зачіска, а брови ледь помітні на обличчі. Скільки їй років? Мені здалося, п’ятдесят з добрим гаком.
Тільки-но вона відвела від мене погляд, увімкнулися мої професійні знання. Синдром Тінеля? Синдром Кушинґа? Але ж у неї немає величезної нижньої щелепи і лоб не випинається вперед, як у хворої на акромегалію, та й хворою із синдромом Кушинґа ні за будовою тіла, ні за ступенем волосатості її не назвеш. Щось, безперечно, зі слизовою, або із середнім мозком, або з гіпоталамусом, але що саме, я не могла сказати.
Еталон Моди ввічливо кивнув нам з Паппі, мимохідь зачепив нас сукнею та прослідував до виходу за місіс Дельвекіо-Шварц. Оскільки я стовбичила у дверях, то бачила, як візитерка сунула руку в сумочку, витягла товстий стос грошей кольору цегли – банкноти у десять фунтів! – і кілька з них передала господині. Господиня Паппі просто стояла, простягнувши руку, доки її не задовольнила кількість вкладених в неї банкнот. Вона зігнула їх та поклала в кишеню халата, поки Еталон Моди з найзаможнішого району Сіднея виходив з кімнати.
Повернувшись до нас, місіс Дельвекіо-Шварц опустилася на один з чотирьох стільців і змахом руки, що нагадувала розміром ягнячу ногу, запросила нас сідати.
– Прошу, принцесо, сідайте! – голосно запросила вона. – Як ся маєте, міс Гаррієт Перселл? Чудове ім’я – двічі по сім літер – сильна магія! Духовна обізнаність та вдача, щастя через досконалу працю – і я зовсім не маю на увазі політиків, що відстоюють ліві погляди, хур-хур-хур.
«Хур-хур-хур» було схоже на неприємне кудкудакання, яке набирало обертів, – немов у світі не лишилось нічого, що б могло її здивувати, але все в ньому її дуже розважало. Той сміх нагадав мені сміх Сіда Джеймса з фільмів «Не зупиняйтеся!»[9].
Я так нервувалася, що, схопившись за її коментар щодо мого імені, потішила слух присутніх історією про Гаррієт Перселл, розповівши, що це ім’я мали представниці кількох поколінь моєї родини, але до мого народження всі його власниці були трохи не в собі. Одна Гаррієт Перселл, повідала я, опинилася за ґратами через те, що каструвала свого колишнього коханця, а ще одна – за напад на прем’єр-міністра Нового Південного Уельсу під час мітингу суфражисток. Господиня слухала з цікавістю, а коли я закінчила свою оповідь словами про те, що рід мого батька настільки боявся цього імені, що більше нікого не називали
Cерія популярних кінокомедій грубуватого гумору, що виходила на екрани з 1958 до 1978 року; назви всіх фільмів починалися словами «Carry On» («Carry on Sergeant», «Carry on Nurse», «Carry оn Teacher»). Гра слів: carry on – продовжувати працювати й carry-on – метушня.