Книга джунглів. Редьярд КиплингЧитать онлайн книгу.
запитав Тато-Вовк.
Згідно із Законом Джунглів, перш ніж створити родину, змужніле вовченя має постати перед Радою Зграї, яка збирається, коли місяць уповні. Лише після цього вовк стає повноправним і може полювати самостійно.
У визначений час, коли його нащадки підросли та зміцніли, голова вовчого сімейства вирушив уночі до Скелі Ради разом із Матір’ю-Вовчицею, вовченятами та Мауглі. Посеред величезних кам’яних брил, якими було всипано пагорб, їх очікували близько сотні вовків, а на вершині пагорба, на скелі, простягся на весь зріст ватажок Зграї – Акела. Цей могутній вовк-одинак, який вирізнявся незвичайною силою та вправністю, уже цілий рік очолював Зграю. Ще замолоду Акела кілька разів утрапляв до капканів, що їх влаштовували в джунглях люди, однак завдяки своїй кмітливості залишився неушкодженим і тепер чудово знав, як уникати небезпечних пасток.
Цієї місячної ночі біля Скелі Ради зібралася вся вовча Зграя – від сивих, наче борсуки, старійшин і молодих дужих вовків до підрослих шибайголів-вовчиків. Запанувала тиша, але час від часу якесь вовченя виштовхували у смугу місячного сяйва, щоби всі його добряче обдивилися, а інколи старий досвідчений вовк нечутно підходив до нього, оглядав з голови до ніг і мовчки повертався на своє місце.
Тоді Акела звертався до зграї з вершини пагорба:
– Ви ж бо знаєте Закон Джунглів! Егей, вовки, дивіться пильно!
Коли підійшла черга Мауглі, Мати-Вовчиця напружилась, а Тато-Вовк носом підштовхнув Жабенятко на галявку. Плюхнувшись на землю, Мауглі розсміявся і почав бавитись камінцями, що виблискували в місячному сяйві.
Десь із-за скелі почулося глухе гарчання Шер-Хана:
– Людське дитинча моє! Моє! Навіщо воно Вільному Народові?
Акела й вухом не повів і закликав далі:
– Егей, вовки, дивіться уважно! Вільний Народ не дослухається до чужинців, він сам вирішує.
У вовчій Зграї прокотилося буркотіння, хтось із молодих вовків вигукнув:
– Навіщо Вільному Народові людське маля?
За Законом Джунглів, у разі суперечки через те, чи може підрослий звір стати членом Зграї, мали висловитися принаймні двоє, але не його батько чи мати.
– Хто за це дитинча? – запитав Акела. – Хто з Вільного Народу бажає слова?
Відповіді не було, і Мати-Вовчиця вже приготувалася до бою, що, як вона розуміла, міг стати для неї останнім.
Тоді старий Балу, бурий ведмідь, який, коли не ласував горіхами, корінцями та медом диких бджіл, навчав вовченят Закону Джунглів – і з цієї причини був допущений до Ради Зграї, став на задні лапи.
– Людське дитинча? – пробасив Балу. – Я кажу так. Нехай він буде у Зграї. Я навчу і його.
– Нам потрібен іще один голос, – кивнув Акела. – Учитель молодих вовків висловився. Хто, окрім Балу, проголосує за людське дитинча?
Струнка тінь ковзнула поміж вовків. Це була Багіра, чорна пантера. Усі знали Багіру, і небагато було сміливців, що наважилися б стати на її шляху, бо вона була хитра,