На Західному фронті без змін. Повернення. Эрих Мария РемаркЧитать онлайн книгу.
треба берегти свої пайки хліба. Останнім часом, відтоді як у траншеях уже не дотримуються порядку, до нас внадилося безліч пацюків. Детерінг стверджує, що то найпевніша ознака небезпеки.
Тутешні пацюки якісь особливо бридкі, надто вони великі. Це ті, що їх звуть трупними пацюками. У них мерзенні, злющі, безвусі писки, а сам вигляд їхніх довгих голих хвостів викликає нудоту.
Видно, вони страшенно голодні. Майже в кожного з нас вони пообгризали хлібну пайку. Кроп щільно замотав окраєць у плащ-намет і поклав собі під голову, та однаково не може спати, бо пацюки бігають йому по обличчю, добираючись до хліба. Тоді Детерінг надумав схитрувати: він причепив до стелі тоненьку дротину й підвісив на ній клуночок із хлібом. Коли він уночі ввімкнув кишенькового ліхтарика, то побачив, що дріт гойдається. На клуночку сидів верхи жирний пацюк.
Урешті ми кладемо цьому край. Пообгризані пацюками пайки ми дбайливо обрізуємо; викинути хліб ми ніяк не можемо, бо завтра не матимемо що їсти.
Відкраяні шматки ми складаємо докупи посеред підлоги, а тоді кожен бере лопату й чатує. Детерінг, Кроп і Кач тримають свої ліхтарики, щоб одразу їх увімкнути.
За кілька хвилин ми вже чуємо шарудіння й метушню. Ці звуки посилюються, тепер уже чути, як дряпається велика кількість маленьких лап. Спалахують ліхтарики, і ми всі б’ємо лопатами по чорній купі, що миттю розпадається. Здобич непогана. Ми викидаємо лопатами надвір побитих пацюків і знов улаштовуємо засідку.
Ще кілька разів нам удається так зробити. А тоді пацюки щось збагнули чи почули кров. Більше вони не з’являються. Проте крихти хліба на підлозі вони все-таки наступного дня знищили.
На сусідній ділянці вони напали на двох чималих котів та на собаку й загризли їх.
Наступного дня нам видають голландського сиру, на кожного припадає майже по чверті головки. Почасти це добре, бо сир смачний, але водночас і погано: досі ці великі червоні кулі завжди були ознакою того, що попереду на нас чекає якась тяжка халепа. Наша підозра посилюється, коли нам видають ще й горілку. Ми її, звісно, випиваємо, але настрій у нас однаково кепський.
Цілісінький день ми змагаємося – хто більше заб’є пацюків. Або тиняємося без діла. Нам видають додатково патрони та ручні гранати. Багнети ми перевіряємо самі. Бо деякі багнети замість тупого боку мають зубці, як у пилці. Якщо хтось із наших попадає з таким багнетом у полон, його нещадно вбивають. На сусідній ділянці познаходили трупи наших солдатів, яким цією пилкою повідрізали вуха й повиколювали очі. Потім їм понабивали тирсою роти й носи, і вони задихнулися.
Дехто з новобранців мають ще гвинтівки з багнетами такого зразка; ми забираємо ті багнети й дістаємо для них інші.
Однак багнети втратили тепер своє значення. Тепер нова мода ходити в атаку: дехто бере із собою тільки ручні гранати й лопату. Гостра лопата – куди легша й універсальніша зброя, нею можна не тільки під бороду тицьнути, але насамперед ударити навідліг;