П'ять четвертинок апельсина. Джоанн ХаррисЧитать онлайн книгу.
клаптики, заради яких треба було стояти в черзі та щось віддати за них, найкращі зі старих материних одежин… Білі гольфи – щодня вдягати до школи. Задовго до того, як решті з нас дозволили більше не носити клоги з дерев’яною підошвою, у Ренетт уже були чорні лаковані черевики з пряжками. Мене це не зачіпало. Я звикла до виявів материної непослідовності.
Тим часом я з порожнім кошиком обходила інші ятки. Люди бачили мене і, знаючи про ситуацію в нашій родині, віддавали те, що не могли вже продати: пару диньок, декілька баклажанів, салатний цикорій, шпинат, качанчик броколі, жменю побитих абрикосів. У пекаря я купила хлібинку, а він докинув до мого кошика ще й пару круасанів і скуйовдив мені волосся білою від борошна рукою. З риботорговцем ми обмінялися рибальськими історіями, і він загорнув для мене в газету кілька гарних шматочків риби. Біля прилавка з овочами й фруктами я затрималась, бо його хазяїн саме нахилився, щоб підсунути ящик з червоною цибулею, а я намагалась не виказати себе поглядом.
І тут я побачила його. На землі біля ятки, поряд із коробкою з цикорієм, загорнутий у хрусткий червоний папір і викладений на тацю, подалі від сонячних променів. Апельсинів тоді було мало, і я навряд чи могла сподіватися, що побачу їх у свій перший приїзд до Анже. Але ось вони, гарні та загадкові в цій паперовій обгортці, п’ять апельсинів, дбайливо виставлені в лінію перед повторним пакуванням. Раптом мені страшенно закортіло апельсина, він став конче потрібен мені так терміново, що навіть не залишалось часу подумати. Кращої можливості годі й чекати, мати не могла мені завадити.
Найближчий апельсин підкотився до краю таці, майже впритул до моєї ноги. Зеленяр і досі стояв до мене спиною. Його помічник, хлопець приблизно одного віку та статури з Кассі, вантажив коробки назад у фургон. Великі транспортні засоби, крім автобусів, траплялись тоді рідко. Я вирішила, що зеленяр, очевидно, багатій. Думка про це полегшила виконання того, що я задумала.
Вдаючи, ніби задивилась на якісь лантухи з картоплею, я скинула свій клог. Тоді голою ногою непомітно дотягнулася до апельсина й гнучкими пальцями, натренованими роками лазіння по деревах, вхопила його з таці. За моїм задумом він відкотився на невеличку відстань і наполовину зник у зеленому рядні, яким був накритий столик поряд.
Я одразу ж поставила на нього свій кошик і нахилилась, ніби витрушуючи з клога камінець. З-поміж ніг я споглядала, як торговець збирає залишки товару й складає їх до фургона. Він не помітив, як я сховала вкрадений апельсин у кошику.
Так просто. Це виявилось так просто. Моє серце шалено забилось, а обличчя так почервоніло, що я захвилювалася: хтось може помітити. Апельсин у кошику був ніби живою гранатою. Я дуже невимушено підвелася та обернулася на материн оклик.
І раптом завмерла. З іншого боку площі за мною спостерігав німець. Він згорблено стояв біля фонтана, затиснувши в руці сигарету. Базарувальники обминали його десятою дорогою, тож він стояв на самоті, вперши в мене очі. Він, мабуть, бачив мою крадіжку. Не міг не бачити.
&nb