Я захищу тебе…. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
зміни – зателефоную.
– Дякую вам!
– Поки нема за що. До побачення!
Владналася справа за кілька днів по тому, коли одна студентка, яка мала їхати на екскурсію, зламала ногу і відмовилась від поїздки. Кіра не знала, що сприяло такому рішенню проректора, але його дзвінок насправді її потішив. Вона одразу зателефонувала Кирилові й сказала: «Пакуй свої речі! Наступного тижня їдемо у Крим!» Здивований Кирило не одразу зрозумів, що мала на увазі Кіра. Вона не зізналася, з яким проханням була в кабінеті проректора, а він, почувши новину, що матиме змогу відпочивати з Кірою, зрадів, як дитина. «Добрі справи робити приємно», – подумала Кіра, почувши, як хлопець аж пищить на радощах.
Перший день Кирило милувався морським краєвидом. Кіра спостерігала, як юнак змінюється, коли дивиться захопленим поглядом на морську гладь. Він став розкутим, не в змозі стримати емоції, які заповнили його вщерть. Усмішка щира, чимось схожа на дитячу, осяяла його обличчя, в очах спалахнув вогник жаги до життя, яке здавалося йому прекрасним. Кирило так розчулився, що в нього аж сльози набігли на очі, коли вперше побачив море. Він підійшов до води, присів, торкнувся рукою і стиха промовив: «Вітаю, море! Ось ми й зустрілися!»
Кіра спостерігала за ним і знову думала про те, що для одних буденність, для інших – щастя. «Як мало потрібно людині, щоб стати щасливою!» – майнула в неї думка. Кирило не захотів навіть обідати, залишився милуватися морськими хвилями. Кіра прийшла до нього надвечір, принесла воду й бутерброд.
– Бери, перекуси, романтику! – сказала вона.
– Дякую! – відповів він і з апетитом швидко все з’їв. – Я навіть не думав, що море таке прекрасне! Воно змінює впродовж дня свій колір і настрій.
– Щодо кольорів згодна, а ось настрій… Не задумувалась над цим.
Кірі було приємно спілкуватися з Кирилом, зазвичай неговірким, який все тримав у собі, виконував прохання дівчини мовчки, без заперечень. Зараз він був геть іншим. Він став схожим на квітку, яка довго бубнявіла і нарешті розцвіла.
– Ти зараз відкритий і широкий, як безкрайнє море, – тихо промовила Кіра.
– Я просто закоханий у ці хвилі, пісок, камінчики і скелі! – не стримуючи захоплення сказав він.
– Будь таким завжди.
– Гаразд! – погодився хлопець.
– Завтра зранку перша екскурсія.
– Добре, – кивнув він, але Кіра зрозуміла, що думки його ще й досі серед хвиль, тож пішла до готелю.
В екскурсійному автобусі Кіра зайняла місце біля вікна. Яна хотіла сісти поруч, але дівчина її зупинила: «Яно, вибач, тут уже зайнято». Вона чекала на Кирила. Він прибіг одним із останніх, привітався з Кірою.
– Чи проспав? – запитала вона його.
– Уночі ходив до моря, – відповів він, – але прокинувся вчасно і навіть устиг поснідати.
Екскурсовод, засмагла жінка років сорока, у крислатому капелюсі, топі та шортах, оголосила, що сьогодні вони їдуть у незвичайне місце, де можна зарядитися енергією природи.
– Я вже заряджений з першого