Я захищу тебе…. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
знайшла палицю і теж, як незнайомець, почала нею підгортати розжеврілі жарини.
– Де це, «там»? – перепитав він.
– Де всі, біля великого вогнища.
– А це обов’язково?
– Я цього не сказала, лише запитала.
– Ми всі маємо бути в одній купі?
– Та ні.
– То чому ти тут, а не з усіма?
– Захотілося сповна відчути магію найкоротшої в році ночі.
– То, може, підемо шукати квітку папороті? – усміхнувся хлопець і поглянув на Кіру. – До речі, я – Кирило.
– А я – Кіра, – сказала дівчина і зауважила про себе, що хлопець не з тих, до яких з першого погляду липнуть дівчата. «Звичайний, – подумала вона, – і трохи нудний».
– Це такий прикол? – запитав він. – Кіра, Кирило.
– Випадковий збіг, таке буває.
– Віриш у випадковість?
– Усі випадковості невипадкові, – відповіла вона фразою, яку десь почула. – Хто тобі дав таке ім’я?
– Я сам собі його дав.
– Ти маєш почуття гумору. А якщо серйозно?
– Мама казала, що батько.
– Ти живеш із мамою?
– Так. Батько загинув давно, коли мені було сім років, на копанці привалило. Це я одразу, щоб не виникало більше запитань на цю тему.
– Вибач, не хотіла зробити тобі боляче, але мій батько також шахтар, однак працює не на копанках, а в шахті.
– То він не дирочник[1], виходить? – Кирило поглянув на дівчину, затримав на ній погляд.
– Ага.
– Мій був трохи іншим шахтарем, поки не привалило на смерть.
– Співчуваю.
– Проїхали. Це вже закрита тема. А ти звідки?
– Я з Розкішного[2], а ти?
– З Успенки[3].
– Може, підемо туди? Там мої подруги, – запропонувала Кіра.
– Ходімо! – погодився хлопець.
Він підвівся і дівчина побачила, що Кирило худорлявий і зростом нижчий за неї. «Пусте! – подумала вона. – Він же не мій хлопець!»
Вони підійшли до молоді, що стояла навколо багаття. Полум’я палало вже не так яскраво, хмиз прогорів і вогнище стало набагато нижчим. Перші сміливці-хлопці розганялися й під схвальні вигуки з розгону стрибали через вогонь.
– Спробуємо разом? – запропонував Кирило.
Кірі було страшно, але сказати про це вона не зважувалася. «Ще подумає, що я розманіжена боягузка», – промайнуло в голові.
– Зачекай трохи, і спробуємо! – відповіла Кіра.
– Гаразд, – погодився хлопець.
Кіра поборола внутрішній страх після того, як через вогонь перестрибнула перша пара. Вона кивнула хлопцеві: гайда, і взяла його за руку. Вони відійшли на певну відстань, щоб можна було розбігтися, Кіра всміхнулась Кирилові, і обоє побігли. Розігнавшись, вони перестрибнули через вогонь, тримаючись за руки.
– Фух! – задоволено видихнула Кіра. – Я це зробила!
– Ми це зробили! – усміхнувся хлопець.
Лише
Дирочник – так називають шахтарів на незаконних копанках, де добувають вугілля, лазячи в невеликі отвори. (
Розкішне – село на Луганщині, Лутугинського району, неподалік м. Луганська.
Успенка – селище міського типу на Луганщині.