Крізь час. Темна вежа II. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
агент підняв маленький поліетиленовий пакет, усередині якого було кілька ниток.
– Це волокна. Ми чекаємо на підтвердження лабораторії, але й без того зрозуміло, що це таке. Це волокна клейкої стрічки.
– Перед тим як поїхати з готелю, я не прийняв душ, – вчетверте сказав Едді. – Я засмагав біля басейну. Хотів позбутися висипки. Алергічної висипки. І заснув. Мені взагалі в біса пощастило, що я встиг на літак. Я біг мов навіжений. Дув вітер. Що там поналипало мені на шкіру, це вже я не знаю.
Інший митник простягнув руку і провів пальцем по шкірі з внутрішнього боку руки Едді, на три дюйми вище згину ліктя.
– Еге ж, а це не сліди від голки.
Едді відштовхнув руку.
– Москіти покусали. Я вам казав. Майже зажило. Боже праведний, ви ж самі бачите!
Вони бачили. Ця оборудка готувалася не вчора ввечері, а загодя. Едді перестав колотися у вену місяць тому. Генрі б так не зміг, і це була одна з причин, чому на завдання відправили Едді. Це мусив бути Едді. Коли йому неодмінно потрібно було вколотися, він коловся у ліве стегно, дуже високо, там, де ліве яєчко прилягало до шкіри ноги… як зробив це минулого вечора, коли бліда поганка приніс йому нормальний товар. Загалом він просто нюхав. А от Генрі це вже перестало вставляти. Едді не міг точно назвати почуття, які роїлися в ньому через це… то була якась суміш гордощів і сорому. Якби вони зазирнули туди, якби тільки відсунули яєчко вбік, він точно мав би великі проблеми. Ще серйознішою проблемою міг би стати аналіз крові, але вони не могли наважитися на такий крок, не маючи жодних доказів, – а саме доказів їм і бракувало. Вони знали все, а довести не могли нічого. Ось і вся різниця між «хотіти» і «мати», як сказала б його люба матуся.
– Москіти покусали.
– Так.
– А червона відмітина – це алергія.
– Так. Вона з’явилася в мене на Багамах. Тільки там усе було ще не так погано.
– Там вона у нього і з’явилася, – сказав один митник іншому.
– Еге ж, – відповів другий. – Ти йому віриш?
– Аякже.
– Ти віриш у Санта-Клауса?
– Авжеж. Коли я був малим, то навіть один раз із ним сфотографувався. – Він зиркнув на Едді. – А у тебе є фотка знаменитої червоної мітки з того часу, коли ти ще не вирушив у свою маленьку подорож, Едді?
Едді не відповів.
– Якщо ти чистий, то чому відмовляєшся від аналізу крові? – знову втрутився перший митник, із сигаретою, що стирчала в кутику рота. Тепер вона догоріла майже до фільтра.
Зненацька Едді розлютився – просто осатанів. Він прислухався до голосу всередині.
«Давай», – одразу ж озвався голос, і Едді відчув не просто згоду – він відчув абсолютне схвалення. Так він почувався, коли Генрі обнімав його, куйовдив волосся на голові, плескав по плечу і казав: «Молодець, малий. Який же ти молодець. Тільки не задирай носа».
– Вам прекрасно відомо, що я чистий. – Він різко встав – так різко, що вони подалися назад. Він подивився на найближчого до нього митника, із сигаретою в зубах. –