Крізь час. Темна вежа II. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
лежали замащені гірчицею серветки, які залишив попередній відвідувач бару. Едді зіжмакав їх, на виході вкинув у корзину для сміття і пожував повітря, наче дожовуючи останній шматочок їжі. Прямуючи до вказівників «БАГАЖ» і «ДО НАЗЕМНОГО ТРАНСПОРТУ», він наблизився до чорношкірого чоловіка і навіть зміг удати, що відригує.
– Що, не знайшли підходящої футболки? – спитав Едді.
– Перепрошую? – Чорношкірий хлопець, що вдавав, буцімто він вивчає розклад відправлення літаків компанії «Америкен Ейрлайнз», повернувся до нього лицем.
– Я думав, ви шукаєте з написом: «ПОГОДУЙТЕ МЕНЕ, Я УРЯДОВИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ», – сказав Едді й пішов далі.
Прямуючи до сходів, він помітив, що сумкорийка поспіхом закрила сумку й скочила на ноги.
Нічого собі, та це буде цілий супермаркетівський парад на День подяки.
День минув з біса цікаво, та Едді сумнівався, що він закінчився.
Коли Роланд побачив, що страховиська знову виходять із води (виявляється, їхні вилазки ніяк не були пов’язані з припливом – їх спричиняла темрява), він покинув Едді, щоби перемістити своє тіло, поки до нього не добралися ті ненажерливі створіння.
Він чекав, що буде боляче, і був готовий до цього. Біль так давно супроводжував його, що вони майже стали давніми друзями. Але його вразило те, як швидко посилювалася лихоманка і як стрімко танули сили. Якщо раніше він не був на порозі смерті, то зараз вона точно його спіткає. Чи було в світі в’язня щось настільки потужне, аби відвернути її? Можливо. Але якщо він не отримає ці ліки протягом наступних шести-восьми годин, то це вже не матиме значення. Якщо все зайде надто далеко, то жодні ліки чи чари в тому або будь-якому іншому світі не допоможуть йому одужати.
Іти він не міг. Доведеться повзти.
Він уже готувався вирушати, коли його погляд упав на покручений шматок липкої гидоти і пакети з диявольським порошком. Якщо порошок залишиться тут, омаромонстри точно порозривають пакети. А морський вітер розвіє порошок на всі чотири сторони. «Туди йому й дорога», – понуро подумав стрілець. Але цього він допустити не міг. Коли надійде час, Едді Дін опиниться по вуха в неприємностях, якщо не зможе віддати цей порошок. Блеф із людьми, подібними до цього Балазара (яким його уявляв собі стрілець), рідко залишався безкарним. Він захоче побачити товар, за який заплатив, а поки не побачить, на Едді будуть спрямовані дула стількох револьверів, що хоч армію споряджай.
Стрілець потягнув до себе покручену мотузку з клейкої стрічки і перекинув її собі через шию. І поволі почав просуватися вгору узбережжям.
Він уже подолав повзком двадцять ярдів – цієї відстані було майже досить, аби вважати себе в безпеці, – коли раптом його осяяла жахлива (проте водночас і безмежно смішна) думка про те, що двері залишилися позаду. Навіщо ж, заради всього святого, він так мучився?
Повернувши голову, він побачив двері, але вже не внизу на узбережжі, а за три фути позаду себе. Якусь мить Роланд тільки й міг, що кліпати очима. Тепер він усвідомив собі те, що міг би раніше вважати суцільною