Загублена земля. Темна вежа III. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
хлопчика! Хлопчика не було, і ти це знаєш!»
«Забирайтеся геть, обидва!» – загарчав він, а вголос гукнув: – Стріляй! Стріляй йому в дупу, Сюзанно! Він повернеться й нападе! Тоді пошукай у нього на голові одну штуку! Це…
Ведмідь знову пронизливо крикнув. Він передумав молотити по дереву і знову взявся його трусити. Горішня частина стовбура зловісно затріщала.
Коли звуки трохи стихли і голос можна було почути, Роланд закричав:
– Здається, це схоже на капелюх! Маленький сталевий капелюх! Стріляй у нього, Сюзанно! Тільки не схиб!
Зненацька її охопив жах – жах і ще одне почуття, якого вона ніколи не сподівалася: нищівна самотність.
– Ні! Я промажу! Давай ти, Роланде! – Вона почала намацувати його револьвер, щоб вийняти з кобури й передати йому.
– Не можу! – прокричав у відповідь Роланд. – Кут не той! Це мусиш зробити ти, Сюзанно! Це справжнє випробування, і буде краще, якщо ти його не завалиш!
– Роланде…
– Він збирається відламати верхівку дерева! – гаркнув на неї стрілець. – Невже ти не бачиш?
Вона поглянула на револьвер у руці. Потім перевела погляд на інший бік галявини, туди, де в хмарах і бризках зеленої глиці стояв велетенський ведмідь. Подивилася на Едді, що розгойдувався туди-сюди, як метроном. Напевно, в Едді був другий револьвер Роланда, але Сюзанна не знала, як він може скористатися зброєю в такому стані, коли його намагаються струсити, наче перезрілу сливку. Крім того, він може поцілити не туди, куди треба.
Вона підняла револьвер. Шлунок стисся від переляку.
– Тримай мене міцно і не ворушися, Роланде, – сказала вона. – Якщо ти ворухнешся…
– За мене не хвилюйся!
Вона вистрелила двічі, натискаючи на гачок до кінця, як вчив її Роланд. Звук, із яким ведмідь трусив дерево, батогом прорізали голосні постріли. Сюзанна побачила, що обидві кулі влучили точно в ціль: у ліву сідницю ведмедя – на відстані менше двох дюймів одна від одної.
Від несподіванки, болю й люті звір заверещав. Одна з дужих передніх лап вилізла з густого гілля й хвої та вхопилася за те місце, де боліло. Потім ведмідь забрав лапу, з якої стікали ясно-червоні краплі, знову підняв її, і вона зникла з поля зору. Сюзанна уявила, як він там, угорі, роздивляється свою скривавлену долоню. І тут почалося: шерех, шелест і хряскання гілок – то ведмідь розвертався, схиляючись і стаючи на чотири лапи, щоб мчати вперед з максимальною швидкістю. Вперше Сюзанна побачила його пащу, і її серце здригнулося. Морда була вся в піні, ліхтарями горіли величезні очі. Кошлата голова повернулася ліворуч… потім знову праворуч… і звір помітив Роланда, який стояв, широко розставивши ноги. На плечах у нього балансувала Сюзанна.
Зі страшним ревом ведмідь кинувся просто на них.
Повтори свій урок, Сюзанно Дін, і будь щирою.
Ведмідь рухався вперед стрибками, від яких здригалася земля. Видовище нагадувало осатанілий заводський агрегат, на який хтось накинув велетенську побиту міллю шкуру.
Це