Повне зібрання творів. Антуан де Сент-ЭкзюпериЧитать онлайн книгу.
куди заходить єдиний друг, але незліченний.
LVIII
Друг – це передусім той, хто не судить. Я вже казав тобі: це той, хто відчиняє двері волоцюзі, його милиці, його палиці, поставленій у куток, і не вимагає від нього танців, щоб потім судити про танок. Якщо волоцюга розповідає про весну десь на дорозі, тоді друг – це той, хто приймає в ньому весну. А якщо розповідає про жахіття голоду в селі, звідки він прийшов, терпи разом з ним і цей голод. Адже я вже казав: друг у людині – це частина, призначена тобі, яка відчиняє тобі двері, що їх, можливо, ніколи не відчиняє за інших обставин. Твій друг щирий, і все, що він каже, – правда, й він любить тебе, навіть якщо й ненавидить у якомусь іншому домі. А друг у храмі – це той, із ким завдяки Господу я спілкуюсь і зустрічаюся, той, що повертає до мене те саме обличчя, що й моє, осяяне одним Богом, бо в такому разі єдність уже створилася, навіть якщо в житті він крамар, а я вояка, він садівник, а я моряк. Долаючи наші поділи, я знайшов його і став його приятелем. Я можу мовчати поряд із ним, тобто анітрохи не боятися за свої внутрішні сади, мої гори, яри й пустелі, бо він не полізе туди своїми черевиками. Ти, мій друже, отримуєш від мене разом із любов’ю немов посланця моєї внутрішньої імперії. Ти добре приймаєш його, садовиш його, слухаєш його. Отак ми щасливі. Але де ти бачив, щоб я, приймаючи послів, тримав їх на відстані або відмовляв їм, бо в глибинах їхньої імперії, за тисячу днів ходу від моєї, харчуються стравами, які мені не подобаються, або тому, що їхні звичаї не такі, як мої. Дружба – це передусім перемир’я і ширяння духу понад повсякденними дрібницями. Я не можу нічим дорікнути тому, хто панує за моїм столом.
Адже знай: гостинність, чемність і дружба – це зустрічі людини з людиною. Що я робитиму в храмі Бога, який розводитиметься про зріст або вгодованість своїх вірних, або в домі приятеля, що не визнаватиме моїх милиць і спонукатиме мене танцювати, щоб судити мене.
Ти, звичайно, зустрінеш у світі багато різних суддів. Якщо йдеться про те, щоб сформувати тебе іншим і загартувати тебе, лиши цю роботу своїм ворогам. Вони ще й як заопікуються цим завданням, наче буря, що вирізьблює кедр. Твій друг створений, щоб приймати тебе. Знай про Бога, коли приходиш до його храму, що він не судить тебе, а приймає.
LX
Мене заполонили міркування про марнославство. Воно завжди видавалося мені не пороком, а хворобою. В жінці, що її, як я помітив, зворушує думка юрби і що занапащає себе своїми діями та голосом унаслідок того, що вона стала видовиськом і отримує незвичайну насолоду від слів, сказаних на її адресу, в жінці, чия радість спалахує полум’ям, бо ж на неї дивляться, я бачив щось інше, ніж тупість: хворобу. Адже як можна задовольнитися іншою людиною, якщо не завдяки любові до неї та подарункам їй? Проте насолода, яку вона отримує від свого марнославства, видається їй більшою, ніж та, яку вона має від благ, бо ж платить за цю насолоду коштом своїх інших насолод.
Така радість убога й нещасна, наче від ґанджу. Як у того, хто чухається, коли йому свербить, і відчуває від цього насолоду. Натомість пестощі