Марічка. Київ. Зрада. Галина ГорицькаЧитать онлайн книгу.
вчора мій психолог порадила мені купити вібратор. А ти мені цю пораду дала ще пів року тому. Ось так! Так що ти – дуже мудра жінка. І… сильна, – трохи подумавши, невпевнено додала Алекс.
– Серйозно? Я, доросла й виважена жінка, яка має все, що їй заманеться, разом із красенем-чоловіком, постійно думає про якогось приїжджого айтишника. Ти гадаєш, я справді мудра? – підморгнула Марічка.
– Так. Хоча б тому, що можеш сама із себе сміятися. Як ось тепер.
– Але… Ти справді вважаєш, що я сильна? І що це нормально, що я думаю про нього весь час і весь час тільки про нього говорю?
– Ураховуючи, що із цих чотирьох місяців ти не бачила його цілий місяць, то не дуже. Могла б вже хоч трохи й почати забувати свого Бориса, – скривилась Алекс. – Але ж… Ти – це ти. Творча натура, і я знаю, що ти віддаєшся повністю. Якщо ти хочеш побиватися – побивайся. Якщо тобі це треба, аби творити…
Марічка кивнула. Вона розуміла, що Алекс не порадить поганого. Вона знала, що її подруга переживає за неї. Рівень емпатії зашкалював. Тим паче що в Алекс також не клеїлося з чоловіками. І Марічка все більше впевнювалася, що це траплялося не через Алекс.
Це був якийсь рок сучасних чоловіків – поводитися вкрай дивно. По-жіночому. Не знати, що робити із жінкою. Просто не знати. Або вони обирали таких… Алекс не була впевненою, що всі чуваки світу такі, які зустрічаються на її шляху: кволі й немічні, олігофренічно-побутово-тупі. Вона ще вірила, що десь у всесвіті, на безлюдних, досі не відкритих островах океану, в іншому просторі, закинутих пустелях, на автозаправках посеред Невади ще існують справжні чоловіки. І вони всі без винятку обов’язково красені-блондини в картатих сорочках і з посмішкою білосніжних айсбергів замість зубів… Але, ось питання: як їх знайти?
Де знайти чувака з «Аватару», що здатен змінити своє єство на єство коханої?[5] Де знайти Майстра, аби стати йому Маргаритою?[6] Де знайти Ромео?[7]
Чи варто… шукати такого чувака?
Ось питання.
Якщо спиратися на методику інтегрального виховання, що задає постулатно твердження: основа природи – бажання насолоджуватися і наповнюватися, та й, досліджуючи розвиток людства, стає зрозумілим, що до нашого часу цивілізація розвивалась завдяки розвитку ЕГОЇЗМУ і під впливом бажання насолоди. Людський егоїзм примушував нас розвиватися, створювати нові світи, крім індивідуально замкнених на собі: освоювати нове, розкривати світ, створювати суспільства. Однак на сьогодні ситуація з людським егоїзмом досягла своєї максими, вичерпала свою позитивну здатність продукувати нове. На новому етапі історії ми розвиваємося не кількісно, а якісно. Наш егоїзм замикається й стає глобальним та інтегральним. Ми мимоволі віднаходимо себе дедалі більше у складі єдиної й повністю пов’язаної системи, тому наш світ усе більше стає непередбачуваним через те, що нас створили егоїстами, і зненацька ми опиняємося в тому
І тут ми не станемо уточнювати чому. Хоча ні… Станемо й скажемо прямо: то кохана допомогла йому змінити єство на єдине можливе, аби не залишитися калікою.
Себто чувака, якому нічого не вартувало бути закоханим в одружену жінку. Не утримувати її, не купляти особняк у провулку коло Арбата. Це Маргарита Миколаївна щодня приходила до Майстра й найперше – одягала фартух, і у вузькому передпокої, де була та сама раковина, якою так пишався Майстер, на дерев’яному столі запалювала гасницю й готувала сніданок.
Котрий через юнацький максималізм вирішив накласти на себе руки під дією короткого знайомства з Джульєттою. Дія розвивається якихось п’ять діб, щоразу поновлюючись з ранку й доходячи до апогею кліматично й почуттєво до розпеченого, веронського полудня, коли можлива тільки сієста. «В спеку завжди сильніше грає кров», – каже Бенволіо, відкриваючи третю дію. Розвиток людської історії за останні пів століття передвіщує нове прочитання «Ромео і Джульєтти». Це вже історія про те, як у спекотний день дві юні істоти почали вічну гру чоловіка й жінки і загралися за відсутністю досвіду. Діти, ведені весняним інстинктом. Чистота ідеї в її абсолюті. Лабораторності досвіду. Ніякої соціальної ворожнечі кланів Монтеккі – Капулетті немає. Це тільки тло для еротики Джульєтти (реалізації потягу). Інстинктивної реалізації.
Перше: залишаються слова. Не справи. Слова.
Друге: право правди – за останніми словами.
Третє й найважливіше: суспільство завжди більш винувате за особистість. Це модерністське. Компілятивність поведінки й формування особистості. А простіше: особистість – синтетичний продукт суспільства.
І хоча у Джульєтти все завищено й повітряно, і хоча це вона живе статевим життям із чоловіком, ця сексуальність на вербальному рівні передана в повноваження Годувальниці. Звичайна в житті ситуація: один робить – інший базікає. СЛОВА… Така пурга лине.
Аби ніхто не запідозрив автора в антисемітизмі.