Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію. Роман МоскальЧитать онлайн книгу.
попередньо наливши воду, оцет чи інший розчинник у заглиблення. Ці заглиблення поетично називали «озерце туші» (мо чі). На деяких тушеницях було два заглиблення – одне для чорної туші, друге – для червоної.
Туш пізніше використовували і під час друкування книжок, а також у живописі та під час фарбування будинків і палаців. Своєю чергою жінки, до прикладу, фарбували тушшю брови.
Тушениці, які з’явилися в Китаї понад 6000 років тому, виготовляли зазвичай із каменю, рідше – з твердих порід дерева чи слонової кістки. Їх робили досить масивними, щоб вони були стійкими.
З VI ст. у історичних джерелах фіксуються перші достовірні повідомлення про приватні книгозбірні. Зокрема, згадується приватна книгозбірня самітника Жуань Сяо-Сюя (479–536), який був великим знавцем історичних трактатів.
Однак з впевненістю можна сказати, що збирання приватних бібліотек було досить поширеною пристрастю серед освіченої частини китайської еліти значно раніше, зважаючи на ставлення китайців до книжки як до цінності величезного значення.
Впродовж історичної епохи Північних та Південних династій (IV–VI стст.) канонознавство дуже занепало, бо більшість коментаторських традицій загинули, а неперервні учительські лінії передачі перервалися.
Найбільше постраждала «школа текстів нового письма» – збереглася лише школа Хе коментаря «Ґун’яна» на «Чунь цю». З традиції «школи текстів старого письма» залишились: школа Мао коментаря до «Ши цзіну»; школа Чжен коментаря до «Сань лі» (трьох канонів ритуалів – «Лі цзи», «Чжоу лі» та «І лі»); школа Пу коментаря «Цзо» на «Чунь цю».
Саме ці п’ять коментаторських шкіл (одна «текстів нового письма» та чотири – «текстів старого письма») сформували «істинну передачу [вчення]» після об’єднання Китаю династіями Суй і Тан.
Крім того, на кінець цієї історичної епохи в канонознавстві між собою конкурували дві школи – «північна школа» (бей сюе) та «південна школа» (нань сюе), які спиралися на коментарі до канонів видатного канонознавця Чжен Сюаня (127–200).
Різниця між ними полягала в тому, що «північна школа» загалом вирізнялася консерватизмом та довірою до тлумачень канонознавців I–III стст., тим часом як «південна школа» авторитетними вважала праці Кун Аньго, а також Ван Бі (223–249) та Ду Юя (222–285), конфуціанські та даоські перекази, містико-мантичну традицію, зазнала впливу буддійських ідей та тлумачила зміст канонів ширше.
Після чотирьох століть роздробленості об’єднати Китай вдалося під владою династії Суй (581–618), що стало початком цілком нової історичної епохи, зокрема і в галузі канонознавства.
Незважаючи на те, що період правління цієї династії був досить коротким, однак саме в цей час започатковано великі інфраструктурні проєкти (хоч далеко не всі з них мали раціональне підґрунтя, як, наприклад, грандіозне будівництво Міста великого процвітання, Да сінчен), а також важливі реформи, що стали основою розквіту китайської державності та культури за наступної династії