Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654. Ю. В. СорокаЧитать онлайн книгу.
а також полковники Сірко і Солтенко. Спочатку козаків було розташовано в Кале, з таким розрахунком, щоб вони могли приєднатися до основних сил принца протягом двадцяти чотирьох годин. Проте за кілька днів почалася осада Дюнкерка, і Богдан Хмельницький повів своїх людей у дюни й болотисті низини, які, власне, і були околицями Дюнкерка. Після кількох днів напружених боїв, що їх козаки вели на рівні з кращою гвардією принца Конде, Дюнкерк капітулював. Хмельницький показав себе під час осади як здібний полководець. Його ім'я стало відомим і авторитетним серед запорізької сіроми, як людини, котрої не оминає військове щастя, що, безумовно, прислужилося майбутньому гетьману, коли на початку визвольної війни він був змушеним звернутися до запорожців за допомогою. Так завершився другий з відомих походів Богдана Хмельницького. Тридцятирічна війна догорала у Європі останніми вогнищами пожеж, добігала свого кінця й польська «золота доба». Україна й Польща, такі близькі й одночасно далекі в своєму нерозумінні одна одної, застигли на порозі подій, після яких вони вже ніколи не будуть такими, як раніше. А на початку тих знакових для нас подій стояв саме він, чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький.
Напередодні пожежі
Велика кількість науковців вивчали мотиви, що призвели до війни, розпочатої Богданом Хмельницьким у 1648 році проти польської корони. З прискіпливістю вишукували вони документи тієї епохи, свідчення сучасників, соратників і ворогів великого гетьмана. Кропітка праця істориків, що ще більш ускладнилася від того, що повинна була проводитись на території і з дозволу урядів багатьох країн (Польщі, Швеції, Росії, Туреччини та багато інших), врешті дала свої результати. Завдяки цьому ми знаємо про той період в житті самого Хмельницького і українського народу значно більше, аніж про роки до Національно-визвольної війни. Тож спробуємо проаналізувати, як так сталося, що поміркований представник реєстрового козацтва, шляхтич за походженням, котрий користувався особистою прихильністю короля Владислава IV, став чи не найлютішим ворогом Речі Посполитої і вождем, на якого очікувала Україна від часів Брестської унії 1596 року й повстання Северина Наливайка.
Власне, те що він не є ворогом короля, Богдан Хмельницький стверджував не лише до того, як утік на Низ і почав збирати військову силу для походу на Річ Посполиту. Навіть після того як поїхав до Криму і заручився підтримкою кримського хана Іслам-Ґерая у боротьбі проти поляків, Хмельницький підкреслював: лише на згубу особистим ворогам, не королю, накопичує він сили. Те, що він є слугою його королівської величності, Хмельницький стверджував навіть після битв при Жовтих Водах і Корсуні, внаслідок яких військо коронного гетьмана Речі Посполитої перестало існувати, а сам Микола Потоцький змушений був поїхати до Криму у якості ясиру. Чому ж наприкінці 1647 року Хмельницький був визнаний злочинцем і під страхом смертної кари змушений був утікати під захист січового братства?