Мир хатам, війна палацам. Юрій СмоличЧитать онлайн книгу.
«Умирающее самодержавие и новые органы народной власти», за приклад цілому російському пролетаріатові поставив якраз пролетаршкиян. Де вперше після Паризької комуни була на світі пролетарська республіка – нехай тільки й п'ять дагів? У Києві, на Шулявці, в Політехнічному інституті. Чиєю кров'ю її затоплено, як грозовою зливою серед літа? Кров'ю київського робітничого класу.
– А воно каже!
Боженко пустив Харитонову маніжку, підняв Харитонів «фартовий» кашкет і тицьнув йому в руки.
– Та я хіба що? – заїкуючись, виправдувався знічений Харитон. – Хіба ж я проти? То тільки до слова пришилося. Язик не туди повернувся, казавши…
– А ти язика далеко від розуму не держи! – вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити після хвилювання. – На от, закури, дурило!
В гурті «політиків» тим часом – у розвиток спірки між Іваном та Василем – пішла вже нова хвиля розмови: про страйки. Думка була така: чи кінчати з війною, чи виборювати вісім годин робочого дня, чи там від буржуазної революції до соціалістичної йти, нехай і мирним шляхом, – пролетаріатові єдиний є спосіб боротьби: страйки.
Страйки, справді, трусили зараз Києвом, як лихоманка. За два місяці від дня Лютневої революції перестрайкували вже і металісти на великих заводах Гретера – Криванека та Південно-російському металургійному, і друкарі всіх міських друкарень, і чоботарі фабрики Матіссона, і тютюнники Соломона Когена, і броварі Бродського та Калінкіна і ще багато інших підприємств. В гурті «політиків» особливо похваляли страйкарів-кравців. Застрайкували не тільки великі приватні конфексіони Кругликова, Рабина, Сухаренка, Кагана, Ольшамовського, Фріда, Ерліха чи Френкеля, застрайкували навіть величезні, на тисячі робітниць, військові обмундирувальні майстерні Південно-Західного фронту на Печерську та Деміївці.
– Ці кравці молодці! – гукав хтось. – От тримаються, чортові рицарі нитки та голки! Третій тиждень страйкують, не поступаються нічим! Хто б і подумав таке про цей сарпинковий пролетаріат! Де це ти, Василю, стільки добрячих латкарів та штопальників набрав?
– То не я, – скромно, але з достоїнством озвався Боженко. – Моє діло, як члена Центрального бюро профспілок, – колективні договори. А страйковою справою керує Смирнов.
– Який це Смирнов? Той, що меншовик, чи той, що есер, чи той, що позапартійний?
– Більшовик Смирнов – звичайно: Іван Федорович. Кравець. У підмайстрах у Френкеля був. А вчився у мадам Дулі на Подолі.
– А! – зрадів Іван Бриль. – Від мадам Дулі! Тобто – «Ваня-маленький»? Господи! Так це ж наш рибалка заповзятий! В нього і своя сижа була під Аскольдовою могилою, ближче до Аносівського парку, якраз поруч із нашою з Максимом! Боже мій! Отаких судаків на вудку брав! Значить, повернувся вже з заслання? А я й не знав… Максиме? Чи пам'ятаєш…
– Ще б пак! «Ваня-маленький»! Отакий миршавий…
В гуртку вибухнув регіт: сам куций, Максим показав рукою від землі так низько, ніби Іван