Мир хатам, війна палацам. Юрій СмоличЧитать онлайн книгу.
не відпускають, але глава уніатської церкви в російському засланні бороду відпустив, очевидно – як символ єднання з обрядом православним.
Та митрополит увійшов не сам. З ним увійшло ще двоє: дві особи жіночої статі.
Ці дві особи жіночої статі різнились тільки віком і вродою. Одна була стара мегера – з пасмами сріблястого волосся, що звисало з-під намітки, з гострим носом, спущеним на губу, як у казкової баби-яги. її очиці – дрібненькі, кругленькі, ґудзикоподібні – і на мить не лишались спокійно на місці в орбітах, а все кружляли, все нишпорили з невсипущою підозрілістю – до всього довкола, і з невгасимою ненавистю – до її молодої напарниці. Напарниця була дівчиною років двадцяти: білясте волоссячко куделечками вибивалось з-під потворної черницької намітки, а оченята доброзичливо позирали навсібіч, випромінюючи цілі снопи лагідної привітності…
Одяг на обох черницях був однаковий: плаття-балахони з грубого сірого сукна, одначе справлені, безсумнівно, в найкращого кравця. Підперезані ці елегантно-грубі капоти були звичайними мотузками з тіпаних конопель, одначе – з дрібними срібними хрестиками-брязкотельцями на кінцях.
Важко було визначити, чи мали ці святенниці якийсь чернецький ранг, і роль їхня при митрополиті також не була зрозуміла. Можливо, – секретарки для взаємин із грішним світом, а може, – й служки-послушниці для виконання різних обрядових доручень чи догляду за бренною плоттю святого отця.
Були це: графиня Гагаріна – старша, і князівна Долгорукова – молодша: петербурзькі дами найвищого аристократичного кола. Велелюбний душпастир стараннями, підказаними йому від Бога, щойно привернув їх з невірного православ'я в вірну католицьку релігію. Запалені пристрасним жаданням служити Богові та його заступникові на землі, а також не допустити близько до діткливої особи святого отця грубі руки простих черниць, – ці високопородні дами поклали свої життя на олтар перед найвищим богослужителем. Вони залишили світ, покинули родини і пішли за митрополитом – його покірними слугами та вірними тілоохоронницями.
Дрібним черницьким кроком продріботіли вони за митрополитом слід у слід і спинились обабіч митрополитового крісла, закам'янівши в позах найвищої покори. Графиня Гагаріна розкидала навсібіч зловісні, люті погляди насторожі, князівна Долгорукова потупилась, прикривши прекрасні лагідні зіниці густими віями.
Грушевський і Шептицький сиділи тепер один проти одного і дивились один на одного через стіл.
Все життя не знали вони – друзі вони чи вороги. Вони доконували одну справу, але в зовсім різних сферах діяльності. Один – в колах інтелігенції. Другий – в колах, значно піднесених над загалом: між князів церкви і між князів світських. Діяльність Шептицького розвивалась переважно у самій цитаделі Божої справи на землі – між намісниками Божими, папами римськими, та по цитаделях земних верхів – між осіб монарших династій Габсбургів та Гогенцоллернів, що сиділи на престолах двох найбільших у Європі імперій. Професор і митрополит – за довгі роки