Мир хатам, війна палацам. Юрій СмоличЧитать онлайн книгу.
пивом заводу Бродського «Ласточка» – щоб росло та бродило, доки живе! Га, товаришочки? Червоним прапором? Вношу пропозицію!
Іван Бриль поглянув на Харитона скоса: молоде ще про червоний прапор, символ революції, закидати! Не полюбляв Іван, коли молодші подавали голос попереду старших. Дати б йому зараз шльопака, щоб знало, порося, в чиїй калюжі бабратися!
– А ти помовч! Попереду батька не лізь у пекло! Мови моєї я ще не доказав. Моя це і єсть пропозиція про червоний прапор, – от нехай Максим скаже: кумекали ми з ним про це ще в потаємному гуртку.
Максим закивав, підтакуючи. Мови про червоний прапор, як знаряддя для благословення, між ним та Іваном ніколи не було, як і взагалі про будь-які інші форми батьківського благословення, але ж занозистого шахтарчука Максим теж недолюбляв. До того ж якраз траплялася нагода задемонструвати свій авторитет перед усіма, бо вдома, в хаті Колибердів, найвищим авторитетом була грізна Марта, а між друзями беззаперечним авторитетом завжди був тільки Іван Бриль.
– Отож-то! – підсумував Іван. – Хлібом з сіллю і прапором революції. Зараз-таки й підемо до Іванова Андрія Васильовича – хай позичить нам свій комітетський на часинку.
Після того Іван поважно звернувся до всіх, що були в дворі:
– Просю ж покорно! – Він уклонився низько. – Присоглашаю до нас на весілля… Кланяйся, стара! І ти, Максиме, кланяйся, і ти, Марто Степанівно, просіть та кланяйтесь людям, щоб не погребували нашим сімейним торжеством…
В цю хвилину на очі Іванові знову потрапив клятий мавританський балкон на четвертому поверсі за трьома сусідськими подвір'ями.
На балконі, у високості, все ще бовваніла постать у жовтому чесучевому піджаку. Доктор Драгомирецький приладнував на носі пенсне, короткозоро мружачись до Брилевого палісадника. І Йванові відразу зашпори зайшли, як у мороз. Чи нема знову якоїсь ганьби у його дворі перед всевидющим оком на мавританському балконі?
4
А доктор Драгомирецький – там, у високості, на своєму балконі, – досі не міг очуняти після недавнього споглядання лютої екзекуції. Темнота, неподобство, варварство! Був би в квартирі телефон, доктор негайно подзвонив би в участок! Дикунська розправа сколихнула в його лагідній душі всі сили благородного обурення і священного гніву. Боже мій, який жах! Посеред двору і серед білого дня! Бити різкою по голому тілу! Який некультурний і в нутрі своєму – жорстокий сучасний простолюд! І яка розбещена оця міська майстровщина! Бідолашні сирітки-діти ростуть серед такого дикунського середовища! А тут ще ця революція – революції доктор Драгомирецький не похваляв! – ця революція підняла з самих глибин всі низькі інстинкти, всі аморальні нахили! Все полетіло шкереберть, все, що було таке звичне раніше, ще за старого режиму. Хоча старого, царського, режиму доктор Драгомирецький теж не похваляв… Що ж буде тепер з сердешними дітьми? Ну, Ростик, Ростислав, – бодай встиг закінчити реальне училище. Але ж замість іти в політехнікум і стати інженером шляхів він мусив зробитись