Юрій Юрійович, улюбленець жінок. Євген ПоложійЧитать онлайн книгу.
поцелуе рук ли, губ ли,
В дрожи тела близких мне
Красный цвет моих республик
Тоже будет пламенеть!
А коли нікого не було поруч, дітлахи декламували свій улюблений віршик про червоний прапор. Зараз, у контексті всіх цих псевдополітичних подій, я його часто згадую:
Как увидишь знамя – береги его!
Он ведь с носом красным цвета одного!
Проте Юрій Юрійович ніколи не схвалював таких ідеологічно грубих і педагогічно недосконалих методів виховання. У ньому копирсалася, на відміну від нас, тонка і чутлива натура майбутнього педагога-новатора. Можливо, ми спостерігали народження нового Сухомлинського або Макаренка, хто знає. Першою жертвою нової методи Юрія Юрійовича став Льоха Тєлєвной, довгий і худий, як кишка, нахабний п’ятнадцятирічний хлопчина з першого загону, якого після чергового порушення мені передала на перевиховання змучена вожата. «Зроби з ним що-небудь!» – благала, ледь не плачучи, Світланка-Чапаєв (Чапаєв – тому що мала невеличкі вусики. Коли я з нею цілувався, то ніколи не голився виключно з почуття солідарності). Я нахмурив брови і пограв для ефекту біцепсами, але Тєлік, здуваючи зі свого гострого носа невидимі пилинки, лише нагло подивився мені в очі й посміхнувся. Підлогу він уже мив, з вогнегасниками присідав, Маяковського декламував, на заборону на купання плювати він хотів (вони всі бігали купатися на річку вночі), тож більш нічого креативного на тиху годину я йому запропонувати не міг, всі мої засоби впливу вичерпались. Надія лишалася тільки на Юрія Юрійовича.
І Юрій Юрійович, як завжди, не підвів.
– Тєлік, – запитав мудрий вожатий, – скажи мені, будь ласка, чого ти більше за все боїшся в житті? Окрім батька, звісно.
Батько у Тєліка був знаним у місті опером, якого боялися всі бандити.
– Нічого я не боюся. І батька я не боюся. Це ви його повинні боятися!
– Чому це ми повинні боятися твого батька? Хіба ми які злочинці? Ми чесні піонервожаті! То чого ж нам його боятися?
– Тому що мого батька всі бояться. Вчителі бояться, лікарі бояться, і директор табору, якого ви боїтеся, також боїться. Значить, і ви боїтесь.
– Логічно, – зауважив Юрій Юрійович, дістав із кишені гребінця і заходився неквапливо розчісуватися. – А з яких це саме причин?
– А з тих причин, що мій батько каже, що нема на світі такої людини, яка б не боялася, що її посадять до в’язниці! І нема таких людей, яких не було б за що посадити, бо кожна людина мінімум років на п’ять за своє життя заслужила. Без виключень! Тож мій батько може посадити до в’язниці будь-кого! Захоче – і посадить! І йому за це нічого не буде! Хіба що орден від президента! – Тєлік витлумачував родинну життєву філософію впевнено, як по писаному. Мабуть, не зважаючи на підвищену криміногенну ситуацію в регіоні, батько не залишав улюблене чадо без уваги і не стояв осторонь виховного процесу. Не часто зараз зустрінеш таку батьківську відповідальність.
Чесно