Рубаї. Омар ХайямЧитать онлайн книгу.

      До гончара недавно я забрів,

      Що з глини й Бога б виліпить зумів.

      Та бачив я (сліпий хіба не бачив),

      Що він не глину мне, а прах батьків.

      Як скажуть вам, що я лихий пияк,

      Невірний і найгірший із гуляк, —

      Це правда. В кожного своя вподоба.

      I в мене теж. Такий у мене смак!

      Навіщо хмуриться і день у день журиться?

      На цім шляху тобі не трапиться криниця.

      Не в наших-бо руках всі наші справи.

      Долі Скорися загодя – так мудрому годиться.

      Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,

      За тиждень схиляться і спорохніють долі.

      Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —

      I не зоглядишся – як стануть луки голі.

      Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.

      Той світ надійніший за це життя обманне.

      Дав душу в позику мені Господь – і я

      Знов поверну її, коли мій строк настане.

      Цей світ – прихилище для звірів і людей,

      Світань і сутінків стобарвний мавзолей,

      Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,

      Кістки Баграмові, що поглинає глей.

      Що я живу й помру – хто з того користь має?

      З верстата нашого хто полотно знімає?

      Небесне полум’я найкращим людям очі

      Щодня випалює – й хоч би димок! Немає.

      Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,

      Ніхто не розбере письмо незнане.

      Є наша бесіда біля завіси:

      Завіса упаде – і нас не стане.

      В житті недовгому не сподівайсь відради:

      Тут кожна грудочка – Джемшіди й Кай-Кубади.

      Цей світ – та що цей світ?

                                            Увесь великий всесвіт —

      Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.

      Чи діждемо жаданого спокою,

      Чи дійдемо до хати над водою?

      О, як я хочу після тисяч років

      Зійти з землі хоч травкою малою!

               Найкращу з гурій дай, замість вина налий

               Живущої води у келих золотий,

               Дай слухати Зухру, з Ісою10 розмовляти —

               Навіщо це мені, коли мій дух смутний?

      Немов на грищі м’яч, тебе життя ганяє.

      Корись, бо виходу в нас іншого немає!

      Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,

      Один керує всім, один про все гадає.

      Шукав поради я у зошитах сторіч —

      I скорбний друг мені таку промовив річ:

      «Щасливий тільки той,

                                 з