Нічний молочник. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
змушена при живій і здоровій мамі пити розчинений молочний порошок і залишатися на цілий день з бабусею.
Виплакавшись, Іра заспокоїлась. Повечеряла. Здавалося, що груди, випорожнені три години тому, поволі знову наповнюються молоком. Зайшовши в кімнату до мами, взяла на руки Ясю і піднесла її до персів. Крихітка присмокталась, жадібно заворушила губками, від чого Ірі стало лоскітно і трішки боляче. Але на обличчі в неї заграла посмішка.
– Гляди, не балуй її! – почула вона голос матері. – А то побачать завтра, що в тебе мало молока, скажуть більше не приходити…
– А я на ніч іще поїм, – без жодної образи на материні слова відповіла Іра.
Перед сном, з’ївши канапку з салом і ще одну тарілку пюре, Іра розчинила в мисці темно-зелену фарбу для тканин, придбану в Києві, і замочила в ній свою сіру пухову хустку. Щоб хустка не вийшла надто темною, долила ще води.
8
Київ. Вулиця Рейтарська
Помешкання номер 10. Полудень
Уранці Вероніка полюбляла одягати спортивний лижний костюм. У цьому костюмі вона виглядала такою граційною і свіжою, що сама думка про ранкову зарядку чи похід до фітнес-студії викликала іронічну посмішку на її милому личку. Сьогодні їй вдалося поніжитися у ліжку до пів на одинадцяту. І ось тепер, коли вона остаточно прокинулась, їй захотілося витратити трохи енергії на домашні справи. Вероніка витерла пилюку з мікрохвильовки, з підвіконь. Потім узялася за прання.
Завантаживши в машину-автомат усі білі речі, Вероніка раптом згадала про Семенову сорочку. Знов нахилилася до пральки, відчинила круглі прозорі пластикові дверцята й висмикнула за рукав чоловікову сорочку. Рукав, за який вона смикнула, був іще більш-менш чистим, зате другий! Вона піднесла сорочку до вікна й придивилася до бурої плями. Понюхала її, потерла ніжними пучками пальців. За мить вона вже не сумнівалася: сорочка була заляпана кров’ю. Вероніка замислилась і відчула, як від її власних думок по спині пробігли мурашки. «Краще вже змиритися з тим, що у чоловіка з’явилась якась тимчасова коханка, ніж після дванадцяти років спільного життя з’ясувати, що твій чоловік – убивця!».
Вона встромила сорочку назад до пральки. Натиснула кнопку пуску і в замислено-тривожному стані повернулася назад до кухні.
У помешканні було тихо. Семенові з самого ранку зателефонував його постійний замовник Геннадій Ілліч, і чоловік одразу пішов у справах. Минулої ночі він нікуди не зникав. Вона, хоч їй було незручно, цілу ніч не знімала руки з його плеча.
Уже сидячи за кухонним столиком біля вікна, за яким легкий сніжок плавно опускався до землі, Вероніка знову згадала про вбивство аптекаря. «Може, спитати сусіда? – подумала вона. – Він, мабуть, щось про нього знає! Газети читає, новини по всіх каналах дивиться! Ану ж убивцю вже знайшли?».
Чай з медом знімав напругу й пом’якшував тривогу. Вона могла б отак і півгодини сидіти біля вікна, і годину. Але питання, навіть якщо ставиш їх собі подумки, можна заспокоїти лише відповідями.