Україна самостійна. Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.
їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному ґрунті. От тим-то і не дивно, що свідоміші українці виступають проти цієї згyбної доктрини, як можуть. Правда, боротьба мусить бути нерівна. Соціал-демократична доктрина тішиться більшими ласками цензури, ніж український рух; вона видає багато книжок, має своїми органами деякі товстючі місячники, а українство не може боронити себе і розвивати своїх поглядів відповідним способом».
І на цій позиції ворожого відношення до голошених соціал-демократією гасел стоїть Франко непохитно й далі. В статті «До історії соціалістичного руху» («Літ.-Науковий Вістник», 1904, кн. 3) він заявляє, що здійснення ідеалу комуністичної держави було б великим лихом для людства. Ось відповідні цитати з тієї статті: «Хто потрафить віднайти в так зорганізованій суспільності (як цього хоче «Комуністичний маніфест») якийсь «свобідний розвій одиниці», цей докаже певно дуже великої штуки. Та й загалом всевладність кoмyнiстичної держави, зазначена в усіх 10 точках «Комуністичного маніфесту», у практичнім переведенню означала б тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріяльним і духовим життям».
«Оброблена ними (Марксом і Енгельсом) програма державного соціалізму аж надто часто пахне державним деспотизмом та уніформізмом, що переведений справді в життя міг би статися великою гальмою розвою або джерелом нових революцій».
Вдруге піддав Франко гострій критиці комуністичний ідеал майбутньої держави у своїй праці «Що таке поступ?» Друкована в коломийському часописі «Поступ» 1903 р., вона вийшла того ж таки року й окремою брошурою. Тут розправляється Франко передовсім з анархістичними утопіями, доводячи їх нежиттєвість і вказуючи величезну небезпеку для людства на випадок їх здійснення. Осудивши тих анархістів, що мріють змінити суспільний лад при помочі динаміту або револьверів, Франко критично ставиться й до анархістичних поглядів таких ідеалістів, як Прудон, Кропоткін, Реклю і Драгоманів. На його думку, ідеали їх не можуть бути здійснені: «Тепер, коли ми маємо діло з людьми темними, здеморалізованими і в величезнім розмірі хворими тілом і духом (найбільша часть тих хворих навіть не знає про свою хворобу і вдає з себе здоровесеньких, а іноді такі хворі робляться провідниками народа, високими урядовцями та органами власти), такий устрій попросту неможливий, не простояв би ані одної днини, і якби яким чудом заведено його, скінчивсь б величезним замішанням і загальним безладдям». Висловивши утопійність анархістичних ідеалів, переходить Франко до критики комуністичних теорій, зокрема марксізму. Не переказувати тут усієї Франкової критики, тільки наведу його кінцеві висновки, присвячені «народній державі» Маркса-Енґельса. «Поперед усього, – каже Франко, – всеможна cилa держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусіла би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати