Україна самостійна. Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.
була і в римських порядках та сама чорна пляма, що і в грецьких та давніших єгипетських та азійських. Усі вони, обік вольних, більш або менше управнених людей знали невольників, людей безправних, зданих зовсім на ласку й неласку свойого пана. Римське панування, наскрізь військове, намножило тих невольників страшенно. Кождий край, завойований в бою, римляни повертали в провінцію, де вся земля вважалася римською, а людність римськими невольниками. Швидко старих, свобідних римлян не стало майже зовсім, бо се не був народ, а тільки правне поняття – громадяни Рима. Громадянином Рима міг зістати чоловік, роджений у Греції, в Африці або Азії; ми знаємо, напр., що таким римлянином був і апостол Павло, з походження жид, роджений у малоазійськім містечку Тарсі. Невольник, визволений паном з неволі або викуплений, міг статися вольним, міг здобути собі римське право. В перших віках по Христовім Різдві первісні римляни майже зовсім потонули, розтопилися в масі таких чужосторонніх римлян, а маса й тих повноправних людей щезала супроти маси неповноправних або невольників. І що було варто докладне розмежування прав вольного чоловіка, коли найбільша часть людності не мала ніяких прав! Не диво, що римський правний порядок збудований на невольництві, тобто на страшеннім безправ’ї, не міг устоятись, так як гарна хата, побудована на льоду. Прийшла відлига, лід розтаяв або поламався, і крига великої повені знесла римську пишну будівлю, погребла її в руїнах, так як і попередні великі огнища людського поступу.
Настали середні віки, віки упадку й темноти. Майже тисячі літ треба було, щоб із глибокого упадку люди подвигнулися знов настільки, що могли пригадати собі те, що було давніше зроблено на полі науки, промислу, штуки, і на тій підставі працювати далі. Якийсь час огнища поступу ще держаться над Середземним морем, у Італії та Іспанії. Тут повстають перші академії, перші фабрики, здвигаються міста, повстають банки і великі торговельні доми. Італіянці та іспанці віднаходять дорогу до Індії; обпливши Африку, відкривають Америку, обпливають довкола землю. Але блиск тих країв швидко щезає. Здається, що, вирвавшися з тісної кітловини Середземного моря, людськість починає дихати ширше, знаходить у собі нові сили. Славу Італії та Іспанії швидко перебивають інші народи: голландці на полі заморських колоній, французи на полі науки й письменства, нарешті англічани. Головні огнища поступу помалу переносяться з Рима, Флоренції, Генуї та Мадрида до Парижа, Амстердама та Лондона.
І на тім не кінець. У наших часах бачимо дальшу мандрівку того дивного огнища. З Англією бореться о першенство її колишня колонія Північна Америка; не в однім випереджає її навіть Австралія; головним двигачем поступу – здавалось би – робиться океан. Краї, що хотять запевнити собі будущину, збирають усі свої сили, щоб заняти місце в ряді морських сил, запевнити собі шмат землі за морями, придатний для колонізації, для виселення надмірних сил, сил із матірної країни, для придбання нових багатств, нових сил за морем. Уже