Відрубність Галичини. Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.
собі на шибеницю, та спасся від неї лише таким чином, що втік». В тім самім числі мотивується сей закид ось яким оповіданням: «Дня 5 січня рознеслася чутка, що Бем із Семигороду впав на Буковину; через се настав великий переполох, але два дні пізніше надійшли спокійні вісті. Та небавом почуття безпечності знов розвіяла тривожна звістка, що посол до ради державної Кобилиця (руський селянин) із Сігета, куди втік був перед кількома тижнями задля попереднього збунтування гір, нараз, безпосередньо перед нападом Бема, появився в горах між своїми земляками, руськими гуцулами, скликав їх цілком сміло й спонукав до того, щоб мали напоготові гроші, живність, овес і сіно для відділу повстанців, який там мав з’явитися, аби заздалегідь відмовили участі в ополченні, що мало пізніше приготовитися, як і взагалі всякої помочі при робленні засіків, заряджених у горах на угорсько-семигородській границі, і щоб у всім були готові підпомогти і по-приятельськи прийняти у себе повстанців. Енергічні зарядження циркулу, безпроволочне обсадження руських гір значними відділами піхоти й кінниці, нарешті, поставлення кількох шибениць здушили лихого духу в зароді та привели під’юджених гуцулів знов до розсудку. На жаль, удалося головному провинникові Кобилиці знов уйти перед рукою справедливості: він утік знов у сусідній Сігет до повстанців, до котрих, здається, вступив у службу».
Неправду сеї звістки стверджує найліпше цитований вище лист Сиржистого, який власне 6 січня, отже, в сам день відвороту Бема з Дорни, вернув до Чернівець із Путилова, очевидно, полишивши там усе в спокою. Отже, ніяких гуцульських зібрань між 15 груднем і 5 січнем у «збунтованих» селах не було й не могло бути; Кобилиця не міг приготувати там терену для угорських повстанців, а особливо, не міг заохочувати гуцулів до опору проти заряджень власті щодо ополчення й засіків, бо ті зарядження були видані аж по нападі Бема, найшвидше коло 10 січня, коли розпорядженням львівського генерала Гаммерштайна на всю Галичину й Буковину розтягнено стан облоги. Та здається, що се сталося ще пізніше, бо фельдмаршал-поручник Малковський, що мав «хоронити Буковину від ворожого нападу», прибув до Чернівець аж у половині січня, а до Кимполунга аж 23 січня. Під його командою мав організувати се ополчення генерал-майор Ульріхсталь, і справді, швидко стояло коло 3000 гуцулів під оружжям. Та вже перед тим, дня 12 січня вирушив окружний комісар барон Канне до Селетина, де людність, мабуть, отягалася виконувати зарядження властей. Канне задля заметів станув у Селетині аж 14 січня вночі, зараз велів покликати до себе фервальтера Амброзіюса та звісного нам уже ватажка пушкарів Завадинського і велів їм зібрати всіх підвладних їм лісних та пушкарів. На 16 січня скликано також депутатів довколишніх громад. Канне відчитав їм відповідний поклик коменданта і запитав остро, чому не ставилися до роботи над засіками на границі? Селяни звинялися острою зимою й заявили, що скоро лише добудуть із Радовець поживу для жінок і дітей, радо підуть усюди, де їх буде треба. Того самого вечора Канне з купою лісних та пушкарів