Мігрант. Марина и Сергей ДяченкоЧитать онлайн книгу.
місце, куди стати босою ногою, підходив усе ближче до великого й вологого; повітря робилося помітно холоднішим. На вітах росою висіли бризки. Попереду відчувався відкритий простір; ось замигтіли просвіти між стовбурами. Ось відкрилося небо.
Крокодил зупинився, для певності вхопившись за найближчу низьку гілку. Перед ним лежав каньйон із прямовисними стінами, порослими чагарником, і по дну каньйону котилася біла, як наречена, одягнена в піну ріка.
– Який розмаїтий рельєф! – сказав він уголос і не почув себе. Вода гуркотіла й співала, перетягаючи кругляки, стрибаючи з горбика на горбик. Угору річкою, метрів за тридцять від Крокодила, через каньйон було перекинуто мотузяний місток. Уздовж урвища йшла стежка, стоптана безліччю ніг, – тут пролягав, схоже, один з основних маршрутів випробування.
Крокодил збадьорився. Дорога праворуч, без сумніву, вела до берега. Дорога ліворуч – можливо, до табору. Ця річка, така бурхлива, вузька й грізна, – чи не та широчезна, повноводна й спокійна річка, де підлітки ловлять рибу для прохарчунку? Чи не та, куди мочали Тимор-Алка?
Він пішов стежкою, намагаючись не дивитися вниз, на дно каньйону. Висоти він не боявся ніколи, але від білої води паморочилось у голові, і це було неприємно. Ось так легко люди здобувають репутацію провокатора; Айра знає, що робить. Підлітки, певно, тепер зовсім упевнилися, що Крокодил – частина випробування. Та якщо Айра все каже й робить відверто – Крокодил, мерзенний мігрант, утирається в довіру й прикидається своїм…
Він почув голоси в лісі. Прислухався – ні, не здалось. Гучно, чітко вимовляв слова Айра. Що, влаштував нове випробування за відсутності мігранта?!
Крокодил квапливо звернув на ледве помітну стежку, що пролягла від каньйону до лісу. Ревіння води моментально стишилося. Айра говорив, і через кілька кроків Крокодил зміг розрізнити слова.
– …до нього? Це, знаєш, громадянське звинувачення першого ступеня: упередженість державного чиновника під час виконання обов'язків…
– Над усе я не хочу тебе в чомусь винуватити, – озвався хрипкуватий і низький, дуже напружений жіночий голос. – Я прошу тебе змінити ситуацію, поки можливо.
– Неможливо.
– Махайроде, заради цього хлопчика я ризикну репутацією, індексом, – усім.
Затамувавши подих, Крокодил визирнув із-за гілля. Айра розмовляв із голограмою; його співрозмовниця, висока повна жінка, була одягнена в пальмову спідницю. Пишне намисто лежало на великих охлялих грудях, не прикриваючи голизну й не прикрашаючи її. Зміст розмови, її інтонація й лексика не пасували ні до вигляду співрозмовників, ні до навколишнього пейзажу.
– Твоєму внуку нічого не загрожує, – після короткої паузи заговорив Айра. – Його доля залежить тільки від нього. Ти принижуєш його опікою, а мене ображаєш дикунськими домислами.
– Навіщо ти це робиш? – пошепки спитала жінка.
– Що саме?
– Оце все?
– Кажи зрозуміліше. Я роблю свою роботу.
– Свою роботу?! Твоя робота –