Камінний господар. Леся УкраїнкаЧитать онлайн книгу.
о н Ж у а н
(до Анни)
А я жалоби не ношу нiколи i з дякою запросини приймаю.
(Вклоняється).
А н н а
Який костюм ваш буде?
Д о н Ж у а н
Ще не знаю.
А н н а
Се шкода. Я б хотiла вас пiзнати.
Д о н Ж у а н
По голосу пiзнаєте.
А н н а
Ви певнi, що я ваш голос так запам'ятаю?
Д о н Ж у а н
Так от пiзнаєте по сьому перснi.
(Показує персня на своєму мiзинцi).
А н н а
Ви завжди носите його?
Д о н Ж у а н
Так, завжди.
А н н а
Ви дуже вiрний.
Д о н Ж у а н
Так, я дуже вiрний.
Д о л о р е с
(виходячи з бiчної стежки)
Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.
Дон Жуан ховається в гробницю.
Анна йде назустрiч командоровi.
К о м а н д о р
(повагом наближається. Вiн не дуже молодий, поважний i здержаний, з великою гiднiстю носить свiй бiлий командорський плащ)
Ви тут самi? А де ж дуеньї вашi?
А н н а
Вони зайшли до церкви, бо Долорес очей не любить зайвих, як буває на гробi рiдних.
К о м а н д о р
(поважно кивнувши головою до Долорес)
Я се розумiю.
(До Анни).
А я прийшов до вашої господи, хотiв спитати вас, в яке убрання ви маєте вдягтись для сього балу.
А н н а
У бiле. А навiщо вам се знати?
К о м а н д о р
Дрiбниця. Так, маленьке мiркування.
А н н а
Мене пiзнаєте у кожнiй сукнi, бо маски я не наложу.
К о м а н д о р
Се добре.
Менi було б неначе не до мислi, щоб ви надiли маску.
А н н а
А чому ж ви про се не мовили нi слова досi?
Ко м а н д о р
Я волi вашої не хтiв стiсняти.
Д о л о р е с
Се чудно слухати, як наречений боїться положить найменший примус на ту, що хутко сам же вiн прив'яже ще не такими путами до себе.
К о м а н д о р
Не я її зв'яжу, а бог i право.
Не буду я вiльнiший, нiж вона.
Д о л о р е с
Чоловiки не часто так говорять, а хоч говорять – хто з їх слово держить?
К о м а н д о р
Тепер я не дивую, сеньйорито, що ви не хтiли досi вийти замiж, – без певностi не варто брати шлюбу.
А н н а
Чи всi ж ту певнiсть мають?
К о м а н д о р
Донно Анно, коли б я знав, що ви мене не певнi, або не певен був себе чи вас, я б зараз повернув вам ваше слово, поки не пiзно. Бо як буде дано велику присягу…
А н н а
Ох, се аж страшно!
К о м а н д о р
То не любов, що присяги боїться.
Вам справдi страшно?
А н н а
Нi, се я жартую.
(До Долорес).
Ну, я ж тобi казала – вiн гора!
К о м а н д о р
Знов жарт якийсь? Веселi ви сьогоднi.
А н н а
Чому ж менi веселою не бути, коли я можу так на вас впевнятись, як на камiнну гору! Адже правда?
К о м а н д о р
(подає Аннi руку, щоб вести її. Анна приймає)
Так, донно Анно. Я вам докажу, що ви не помиляєтесь.
Iдуть. Долорес трохи позаду їх.
А н