Сад Гетсиманський. Іван БагрянийЧитать онлайн книгу.
якимось дивом повипадали цілі будинки, немов повибивані зуби. Ось електровня – така сама руда і згорблена, вгрузла в землю, допотопна електровня, і навіть революційний колір не в силі її змодернізувати. Вона завжди, скільки Андрій пам'ятає, чахкала вечорами, задихаючись, немов сухітник, і так само чахкає й тепер, лише темп неначе послаб. Це вже вона конає. Ось, нарешті, велика, ще імператорська тюрма!.. Але коні не повертають – мчать собі мимо, далі… Тюрма проводжає їх понуро сліпими очицями та вежами… Ага, це новість! Цього не було! Навколо тюрми раніше височів лише мур, а вікна всіх чотирьох поверхів зяяли одверто ґратами. Так її поставив російський імператор в самому центрі міста на пострах «вірнопідданому» населенню. Тепер до імператорового подарунку внесено корективу – на мурах по всіх чотирьох кутах збудовано високі вартові вежі, а на вікна накладено суцільні залізні щити. Це ж, пак, тепер ізолятор! Політізолятор всесоюзного значення. Андрій згадав, що про це ж йому говорив робітник у поїзді. Вся тюрма вифарблена так само в червоний колір. «Революційна тюрма, значить!» Ось допотопні лазні… теж червоні. Ось допотопне «кіно». Ось…
Баскі коні промчали через центр міста, через міст, через Успенську площу з пам'ятником тому, хто так ощасливив оце місто, – Ульянову-Леніну, – і влетіли в Харківську вулицю, а червоний колір все гнав назустріч. Ось будинок колишнього «Уездного высшего начального училища», де Андрій вчився перед революцією, а тоді, в революцію, разом з іншими з незрівнянним ентузіазмом переробляв його нутро, на новий штиб – з «Высшего начального» на національну «Вищепочаткову школу», перефарбовуючи його, так би мовити, ідейно в жовто-блакитний колір. Тепер той будинок рудий. Ну, це може бути, це тому, що він щедро политий кров'ю його вихованців. Це може бути. Ось колишня жіноча гімназія… Руда. Ось чоловіча гімназія, тепер педінститут – рудий… Хтось у цьому місті напевно збожеволів, дістав бзика на кольоровому грунті. Але чи так? Чи це від божевілля? Ні, не від божевілля це. Від політики. Ця декорація, цей фарбований фасад – від політики! Коли всередині зі здобутками революції негаразд, коли ту революцію підмінено чим іншим, коли треба те «інше» злочинно ховати, тоді ретельно фарбиться фасад. Андрій дивиться з досадою на той «революційний» фасад рідного міста, і його нудить під ложечкою, йому хочеться з усього маху дати комусь невідомому в зуби, щоб аж щелепи геть позвертало, комусь тому, що оце так зпохабив, зпаскудив його бідолашне місто. Але, не маючи належного об'єкта (не дати ж по щелепах оцьому напівсонному й досить безобидному на вигляд начальникові міліції, що сидить поруч!), не маючи об'єкта, Андрій тільки поводить плечима й зітхає, мружить очі.
Баскі коні промчали через центр міста, через міст, через Успенську площу з пам'ятником тому, хто так ощасливив оие місто. – Ульянову-Леніну.
Вони їдуть знаменитою Харківською вулицею, казкову довжину якої (уявіть собі «аж п'ять верстов!» Та!)