Раніше ніж їх повісять. Джо АберкромбиЧитать онлайн книгу.
а найближчий міст у Дарміумі.
Легат хитнув головою.
– Кажуть, що Кабріан, який завжди був диваком, остаточно позбувся розуму. Що він убив свою дружину й одружився з трьома рідними доньками. Що він оголосив себе живим богом. Міські ворота запечатані, тим часом як він вишукує в місті відьом, дияволів і зрадників. На публічних шибеницях, які він поставив на кожному розі, щодня з’являються нові тіла. Нікому не дозволяють ні ввійти, ні вийти. Ось які вони, новини з Дарміума.
Джезаль відчув неабияке полегшення, коли Баяз промовив:
– Тоді, певно, треба йти до Аостума.
– Біля Аостума річку вже не перетнути. Скаріо, тікаючи від мстивих військ брата, пробіг мостом і негайно наказав своїм інженерам його знести.
– Скаріо його знищив?
– Так. Диво Старого Часу, що простояло дві тисячі років. Від нього не лишилося нічого. До всіх ваших бід додається ще й те, що пройшли сильні дощі, тож велика річка тепер тече швидко, а вода в ній піднялася. Пройти вбрід ніде не можна. На жаль, цього року ви не перетнете Аос.
– Я мушу це зробити.
– Але не зробите. Я б радив вам покинути Імперію з її нещастям і повернутися туди, звідки ви прийшли. Тут, у Калкісі, завжди намагалися йти середнім шляхом, зберігати нейтралітет і незмінно бути осторонь катастроф, які одна за одною спіткали решту країни. Тут і досі тримаються за звичаї прабатьків. – Він показав на себе. – Містом досі керує імперський легат, як за Старого Часу, а не править якийсь розбійник, якийсь дрібний ватажок чи якийсь фальшивий імператор. – Він обвів млявою рукою розкішну залу, в якій вони перебували. – Тут усупереч усьому змогли зберегти якусь часточку давньої слави, і я не стану цим ризикувати. Тут менш ніж місяць тому побував ваш друг Захарус.
– Тут?
– Він сказав мені, що Ґолтус – законний імператор, і виміг його підтримати. Я повернув його навтіки, відповівши йому так само, як відповім вам. Ми, мешканці Калкіса, вже щасливі. Ми не бажаємо брати участь у ваших своєкорисливих задумах. Припиніть свої втручання та забирайтеся, магу. Даю вам на вихід із міста три дні.
Коли відлуння Нарбиних слів остаточно стихло, запало довге мовчання. Одна довга напружена мить, упродовж якої Баяз супився дедалі сильніше. Тривала вичікувальна тиша, щоправда, не зовсім порожня. Вона була повна страху, що невпинно зростав.
– Ти переплутав мене з кимось іншим? – загарчав Баяз, і Джезаль відчув, що йому необхідно втекти від нього та сховатися за одним із прекрасних стовпів. – Я – Перший з-поміж магів! Перший учень самого великого Джувенса!
Його гнів тиснув Джезалеві на груди великим каменем, витискаючи повітря з його легень і позбавляючи сили його тіло. Баяз підняв м’ясистий кулак.
– Ось рука, що здолала Канедіаса! Рука, що коронувала Харода! Ти насмілюєшся мені погрожувати? Ти називаєш славою минулого оце? Місто, що зморщилось у своїх напіврозвалених стінах, наче якийсь висхлий старий воїн, який ховається в завеликому для себе обладунку своєї молодості?
Нарба