Загублена історія втраченої держави. Данило ЯневськийЧитать онлайн книгу.
мови»[58]. На початку століття наступного ситуація залишалася не менш сумною. За даними Д. Розовика, «в 1917р. україномовні книжки забезпечували 2—3% потреби, бібліотек на території 9південно-західних російських губерній практично не було, в 1917р. бібліотеки задовольняли тут 8—10% потреб переважно міського населення»[59], у той час як 90% «малоросів», яких згодом назвали «українцями», жили на селі, були в абсолютній більшості неписьменними і, отже, позбавленими будь-яких соціальних перспектив у межах Російської імперії.
Ну, і, нарешті, про третє «але» запропонованої та використовуваної сучасними дослідниками дефініції «національно-визвольні змагання». Мова йде про термін «визвольні». Для того щоби «визволятися», треба мати від чого «визволятися». Наприклад, «визволятися» можна і потрібно від іноземної окупації. Чи мала місце така окупація в даному окремому випадку? Відповідь є ствердною: так, воєнна окупація мала місце. Наприкінці XVIII ст. землі, до яких згодом – у XIX – на початку XX ст. – застосовували адміністративну назву «Південно-Західний край», або географічну – «Наддніпрянська Україна», або зовсім уже чудернацьку для реалій того часу – «етнографічні українські губернії», увіходили до складу Речі Посполитої, державне тіло якої було розтяте поміж Королівством Пруссія, імперією Габсбургів та імперією Романових. З правової точки зору остання ніколи Україну не окуповувала хоча б тому, що ніякої України як політичного, адміністративного або державницького поняття у згадувані часи не існувало. Росія окупувала землі Речі Посполитої, у більшості своїй замешкані русинами, православними за віросповіданням і католицькими за церковною приналежністю. Тому так звані «Українські національно-визвольні змагання», якщо і могли мати місце, то виключно як «визвольні змагання» підданих Речі Посполитої – поляків, литовців, русинів (у т. ч. сучасних українців та білорусів) проти німецько-австрійсько-російської окупації, за відновлення державної цілісності Речі Посполитої в кордонах 1792 р., за відновлення її республіканського, демократичного, конституційного ладу.
Ще одна частина сучасної України – власне її лівобережна частина – ще в першій половині XVIII ст. була «цивілізаційним пустирем». Умови для його заповнення виникли лише після припинення «діяльності» Запорозької Січі, розселення реєстрових козаків полками на землях обабіч Дніпра, переведення до незаселеного Степу селян із центральних російських губерній, та, найголовніше, після початку тут індустріальної революції, пов’язаної з винайденням покладів мінерального палива та залізної руди на території сучасного Донбасу та Криворіжжя. Таким чином, і на цих землях підстави для початку «Українських національно-визвольних змаганнь» були відсутні, оскільки на цих землях ніяких державних формацій і, отже, їх підданих не було і, отже, не було потреби нікому від іноземної окупації визволятися. Визволятися треба було хіба від окупації «внутрішньої», суть якої вичерпно описав французький посол у Петрограді Моріс Палеолог: «Один з найбільш
Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX – початок XX ст.). – Київ, 2003. – 334 с – С. 111.
Розовик Д.Ф. Національно-культурне будівництво… – С. 22, 24.