Загублена історія втраченої держави. Данило ЯневськийЧитать онлайн книгу.
усі «за» та «проти», йому була властива прогнозованість. Водночас К. Левицький був політиком так званої «австрійської школи», яких історики інколи називають «галицькими консерваторами». Цей консерватизм виявлявся у толерантному ставленні до опонентів, у тактовності, постійній участі та ініціюванні різноманітних переговорів, нарад, конференцій, консультацій тощо, у вмінні слухати і зробити власні висновки, зрештою у небажанні ні з ким конфліктувати. Вся діяльність Костя Левицького носила чітко демократичний характер. Методи досягнення цілей у політичній галузі носили парламентський характер, перевага надавалась мирним переговорам». Він є співавтором низки законопроектів про основи державного устрою Західноукраїнської Народної Республіки.[88]
Оскільки його політичний курс спирався «на засади проавстрійського лоялізму, перспективи розв’язку українського питання він бачив у співпраці з австро-німецьким блоком», а цей блок зазнав поразки в Першій світовій війні та припинив своє існування, «у грудні 1918 р. К. Левицький пішов у відставку з посади голови Державного Секретаріату, обставини якої, – як делікатно зауважує І. Василик, – до кінця не з’ясовані».[89]
К. Левицький.
М. Лозинський
37 років.
«Основоположник гуманітарного права в українській юридичній науці», навчався на юридичних факультетах Львівського та Віденського університетів. «Стрижневою ідеєю конституційно-правових поглядів М. Лозинського є ідея загального, рівного і прямого виборчого права, яку він вважав основою успішного функціонування і розвитку парламентаризму… Він стверджував, що коли взаємні відносини народів будуються на ґрунті миру і закону, то в тому ж дусі вони мають вплив на внутрішнє життя окремих країн». Серед інших безумовних переконань Михайла Лозинського і те, що «джерелом права є моральні цінності, а не законодавча влада. З огляду на це, завдання законодавця полягає не у винаході прав, а в добросовісному вивченні життєвих відносин, взаємних інтересів людей, які знаходять своє відображення в нормах моралі. Саме тому закони, які відкидали ці норми (зокрема, право людини на життя, честь і свободу), які суперечать здоровому глузду і справедливості, не можуть вважатися правовими. Виходячи з розуміння природи права можна стверджувати, що М. Лозинський належить до представників школи природного права».[90]
Є. Петрушевич
Родом із священицької родини. Доктор права. у 1907—1918 рр. – депутат австрійського парламенту, з 1910 – депутат галицького сейму, заступник голови, голова Української Парламентарної Репрезентації. 54 роки.
Диктатор ЗУНР, член Директорії УНР, як і С. Петлюра, не удостоївся жодної академічної розвідки. Загальновідомими про нього є факти його адвокатської діяльності в Сокалі та Сколімі, активна діяльність як депутата райхсрату. Як депутат австрійського та галицького парламентів, стояв на радикальних позиціях супроти галицьких «лоялістів». Саме Євген Петрушевич був
Василик І.Б. Громадсько-політична діяльність Костя Левицького (остання чверть XIX ст. – 1918 р.). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Львів, 2007. – 20 с. – С. 14, 15.
Там само. – С. 15.
Осадчук С.С. Правові погляди Михайла Лозинського: Дис… канд. юрид. наук: Львівський національний унт ім. І. Франка. – Львів, 2001. – 17 с – С. 7, 8, 12.